Мушу вирушати. Час будувати церкву в іншій реальності – архієпископ Клаудіо Ґуджеротті.

Неділя 30 серпня, стала подвійним святом для Києва, дієцезії та парафіян храму св. Олександра. В цей день відзначається Річниця освячення храму. Цей день, також, був днем подяки за дар служіння Нунція архієпископа Клаудіо на українській землі.  На початку Святої Меси єпископ Віталій попросив звернути слово не «прощання», а «настанови».

Співслужили Нунцію також єпископи помічники Олександр Язловецький (Київсько- Житомирська дієцезія) і єпископ Микола Лучок (Мукачівська дієцезія) та священники, які приїхали разом молитись.

В своїй зворушливій останній проповіді архієпископ Клаудіо звернувся до всіх зібраних, а також тих, хто єднався через ЗМІ:


«Мушу вирушати. Час будувати церкву в іншій реальності. Єпископи залишаються на своєму місці триваліший час. Я є єпископом, який йде. Я є тим єпископом,  який постійно тримає валізки в руках, аби всюди проголошувати слово Боже.
Був один Папа - Йоан Павло ІІ, який висвятив мене на єпископа. І ця пам’ять для мене є дуже сильною. Пам'ять, яка змінила моє єство. Я є тим, хто голосить наскільки сильно Папа вас любить. Я є знаряддям Папи. Нічим більшим. Як багато разів я зустрічався з Папою, щоб говорити про людей України. Я бачив, як він огортав поглядом любові людей, які страждають, літніх людей, які впродовж довгого часу не мають посмішки. Я бачив людей, які втратили дім, роботу, близьких людей. І тоді Папа подумав, щоб зробити одну річ.  Він не хотів багато балачок. Бо для людини яка любить - слова  не мають значення. Папа захотів зібрати трохи грошей, щоб допомогти тим людям. Більш як 2 роки, ми намагались роздати ті кошти, тим хто їх потребує, незалежно від віросповідання.
А потім Папа хотів особисто знати та чути про тих людей, яким ми допомогли. Папа плакав, коли слухав історії тих людей. І що може сказати нунцій в цій ситуації?  Це величезна радість, бути серед цих людей. Нунцій -  це особа, яка є свідком благодаті, яка діє і свідком зв’язку між Папою і тими людьми.
Навіть тепер, збираючись в дальню дорогу, я отримав багато слів повних ніжності, любові. Були листи дітей, зрілих людей, від деяких єпископів. Ці листи вклали в моє серце щось надзвичайно сильне і могутнє. Ви - народ простий, сповнений віри та надії.

Дякую вам, український народе, за цю просту і глибоку віру.  Віру тих людей, які не мають що втрачати, огортають тебе широкими очима з очікуванням, коли світ стане краще. Народ, який плаче, який допомагає, служить як Ісус. Тут не потрібно багато промов. Потрібно відчуття тої спільності та єдності, бажання крокувати далі.

Як багато спогадів за ці роки.
Як багато Євхаристій, які ми служили з любов'ю і зосередженням.
Як багато свят, урочистих моментів, які ми провели серед дорослих, дітей. 
Як багато поїздок по університетах, аби там молодь могла відчути, що вони є для когось важливі, що є хтось, хто бажає їх почути.
Я бачив людей, які знають, що Бог крокує поруч зі мною. 

Дорогі брати й сестри!

Я хочу попросити пробачення за все що не зміг зробити.  За неможливість творити присутність святого Петра з більшою відповідальністю. Я прошу пробачення від імені всіх братів єпископів, що інколи нам спонтанно приходить думка, що ми зробили в житті якусь кар'єру. Ми не є тим військом, що служить на користь небагатьох генералів. Ми всі брати, які єднаються у Божій любові, аби зібрати всіх людей у Бозі. Ми не є тими, хто купує гарне вбрання. А тими, хто дарує Богові гарне вбрання. Ми посміхаємось не тому, що відчуваємо якесь багатство а тому, що знаємо, що ми є свідки того народу, який зростає, того Божого благословення, яке укріплює та утверджує.

Дорогі мої, брати та сестри!
Моліться у цьому храмі й у всіх храмах, за наступника Петра. І за мене, який є на службі у наступника св. Петра».








Спільна молитва завершилась слова подяки від представників всіх парафіяльних груп – дітей, молоді, родин, які від імені всіх українців дякували Нунцію за те добро, яке зробив служачи всьому українському народові.





Останнє благословення Нунція було прощанням, але ми йому кажемо – до зустрічі, бо у Бога немає нічого неможливого!