З нагоди третіх роковин повномасштабного вторгнення Росії офіційний сайт РКЦ в Україні опублікував розмову з католиком з Києва Олександром Гринчуком, який зараз захищає Україну у війську.
Що для воїна стало підтримкою та як Бог діє у його житті? Про це та інше читайте в інтерв’ю.
— Олександре, як довго служите на захисті України? Що у цей час стало для Вас духовною та моральною підтримкою?
— Мене мобілізували у червні 2024 року. Після проходження БЗВП і злагодження в підрозділі наш підрозділ було перекинуто на Курщину, де я і воюю дотепер. На початку було важко і фізично, і морально. Одним із складних моментів було те, що тривалий час не міг брати участі у Святій Месі. Я звик до того, що в Києві можна піти на Месу, коли зручно, бо є декілька костелів, там є регулярні Меси, навіть свій графік в будній день можна було підлаштувати так, щоб знайти час на Месу. А потім цього раптом не стало.
Вперше я зміг взяти участь у Месі аж у листопаді. Це було складно. Але я намагався щодня молитися і читати Слово Боже на день, навіть якщо був втомлений чи зайнятий справами, хоча б 5 хвилин. І це допомагало, було своєрідною підтримкою. Також допомагала молитва інших людей за мене. Я знаю, що дуже багато людей молиться за мене. І це насправді додає сил.
— Чи питали побратими про Вашу віру? Чи були нагоди про неї свідчити?
Звісно, була не одна розмова з побратимами про віру, Церкву. Армія – це зріз суспільства, тому те, що зазвичай можна побачити в інтернеті чи почути від знайомих, те я і знайшов тут. Це і стереотипи про Церкву і про те, що важливо мати «Бога в серці». Нічого нового. Деякі речі я намагаюся пояснювати, але поки не навернув нікого, тому місіонер з мене кепський.
— Чи згодні Ви з думкою, що на війні немає атеїстів?
Думаю, що це є певне кліше. Атеїстів достатньо, але я помітив, що на інстинктивному рівні, особливо, коли є якась небезпечна ситуація, то хтось може перехреститися чи промовити: «Господи, допоможи». Можливо, це початок для когось.
— Поділіться свідченням, як бачите зараз Божу дію у своєму житті?
Іноді трапляються дуже конкретні речі, де я бачу, як Господь оберігає мене і моїх побратимів. Десь КАБ прилетів, в будинку повилітали всі шибки, а даху вже немає. Десь був приліт, але постраждало тільки обладнання. Літав ворожий дрон над позицією півночі, але коли відбувалася заміна, його не було. І таких моментів справді багато. Але буває і так, що до кінця не розумієш, чому сталася та чи інша подія. Мені дуже не подобається жити в невідомості, не маючи конкретного плану. Але я бачу, що в цій ситуації Господь хоче, щоб я більше Йому довіряв, бо Він має план, набагато кращий за мій. Тому намагаюся вчитися довіряти, хоч це нелегко.
— Дякуємо, Олександре, за розмову! Нехай Бог зміцнює Вашу віру та обдарує нас усіх своїм миром! Дякуємо за Ваше служіння на захисті нашої Батьківщини!
Розмовляла Аліна Петраускайте