Рухи та спільноти

Історія
Розарій був імовірно започаткований мирянами як наслідування Літургії Годин (Бревіарію) – молитви в монаших згромадженнях, під час якої монахи щодня молилися 150-ма псалмами. Особи світські замінили псалми п’ятдесятьма або й навіть сто п’ятдесятьма "Радуйся, Маріє". Ця молитва, принаймні в першій своїй половині дуже сильно пов’язана з Біблією, датується, згідно зі стародавніми малюнками в місцях зібрань християн, щонайменше початком другого століття. З часом стали використовувати шнурок із вузликами (коронку), аби рахувати докладне число молитов.
Хоч історичні записи згадують раннє використання "молитовного шнурка" під час читання молитви "Радуйся, Маріє", то перший спомин про "Псалтир Пресвятої Діви Марії" з’являється 1213 р. з нагоди перемоги над альбігойцями. Від XV століття цю подію об’єднують і розповіддю про те, як Матір Божа переказала Розарій святому Домінікові.
Розарій замінив популярну молитовну практику, що складалася з рецитування (читання на одній ноті) 150 псалмів за три прийоми, або ж по 50 за один раз. Замість псалмів 150 разів читали Молитву Господню ("Отче наш"), яку в середньовіччі замінило Ангельське привітання ("Радуйся, Маріє"). Форма молитви усталилася наприкінці XVI століття й не змінювалася аж до початку ХХ століття, коли до неї було додано "Фатімську молитву". Розширив розарієву молитву, впровадивши до неї четверту частину – Таємниць Світла – Папа Йоан Павло ІІ. Він зробив це в опублікованому 16 жовтня 2002 р. (в 24-ту річницю свого понтифікату) Апостольському листі під назвою RosariumVirginisMariae. Читання цієї частини залишене як пропозиція, і молитва попередніми трьома частинами Розарію залишається дійсною.
Метою Живого Розарію є молитва і роздуми над таємницями з життя Ісуса і Марії, а також наслідування цих таємниць у щоденному житті за заступництвом Марії і разом із Нею так, аби все наше життя ставало Розарієм. Метою Розарію є зміцнення віри, лікування моральної недуги, боротьба з сатаною, ширення миру, набування християнських цнот
Назва
Існує теорія, що каже: назва "трояндового саду" походить із Середьоновіччя. Відмовляння цієї молитви порівнювано із даванням (саджанням) Матері Божій троянд. Тому також цю молитву було названо "вінком троянд (роз)", або ж просто Розарієм.
У 1883 р. Папа Лев XIII установив в усій Церкві жовтневий розарієвий молебень. За триста років до цього, 1571 року, Папа св.Пій V установив свято Матері Божої "від Розарію" і звелів щороку 7 жовтня святкувати його "на пам’ятку перемоги під Лепанто і на честь Благословенної Діви" (Апостольська конституція Salvatoris Domini від 1 вересня 1571 р.). Живий Розарій завдячує своїм виникненням Поліні Жеріко (1799-1862). Переконана в тому, що добрі вчинки небагато важать, якщо вони не збудовані на молитву, Поліна вигадала "живий розарій" (1825), що було дуже практичне й відповідало духові часу. Жаріко заснувала групи, які складалися з 15-ти осіб, і кожна з яких щодня відмовляла одну з п’ятнадцяти Таємниць Розарію. До свого брата Філеаса, священика, Поліна написала, що то буде "армія сил добра". Незабаром Живий Розарій став дуже популярний в усій Франції, а один з єпископів, здивований релігійним відновленням у своїй дієцезії, написав: "Я приписує це дії Живого Розарію". Рух розвивався чимдалі більше. За два роки після його виникнення існувало вже 150 груп, і багато єпископів прийняли ідею Живого Розарію в свої дієцезії. Папа Лев ХІІ благословив 1827 року цю справу, а Папа Григорій XVI видав документ, яким затвердив діяльність Живого Розарію. За кілька років після виникнення Живого Розарію тільки в самій Франції до нього належали понад 3 млн. вірних. Розарієві кола – рози – є молитовними групами. Кожна з них складається з 20-ти осіб, які щодня спільно відмовляють цілий Розарій. Розу очолює старший (зелятор або зеляторка), відповідальний за зміну Таємниць, комплектність групи, а також за те, щоб ціле коло систематично відмовляло весь Розарій. Кола щодня моляться Розарієм у загальних намірах, найчастіше помісячних, які стосуються цілої Церкви, парафії, місії, дієцезії, або в особистих намірах – за членів Рози, за тих, хто просив про молитву або справи, доручені молитвам групи.
Обов’язки членів Живого Розарію:
Основоположним обов’язком є читання щодня однієї Таємниці Розарію.
Брати участь у щомісячній зміні Розарієвих Таємниць.
Часто приступати до Святих Таїнств.
Ширити вшанування Марії прикладом свого життя й апостольською діяльністю.
Відважно ставати на захист віри і Церкви, за прикладом св. Домініка.
Кожний, хто часто молиться Розарієм, помітить, що ця молитва впроваджує мир у життя людини. Роздуми над таємницями святого Розарію є джерелом незліченних благодатей і благословень, а крім того, допомагають нам любити наших ближніх і повніше їм служити. У нашому житті – особистому, родинному, суспільному – обов’язкова є молитва на Розарії до Матері Божої в наших численних і різноманітних потребах. Якщо прагнеш допомогти самому собі – довірся Матері. Якщо перебуваєш у важкому становищі, по-людськи безвихідному – довірся Матері.
Якщо прагнеш допомогти ближньому – довір його Матері. Посеред щоденних клопотів удома, в праці, в школі не забудь про молитву святого Розарію.
За матеріалами: http://www.nicolasparish.org.ua/

Неокатехуменат, Неокатехуменатна Дорога - рух в Римсько-католицькій або Греко-католицькій церкві, заснований іспанцем Кіко Аргуельо і Кармен Ернандес в 1964 році.

Рух Світло-Життя заснований у Польщі слугою Божим о.Франциском Бляхницьким. Цей рух є одним з рухів віднови Церкви. Рух є:

• євангелізаційним
• катехуменальним
• рухом визволення людини

(РНР) є міжнародним католицьким рухом апостольства родин.
Його метою є освячення учасників Руху через глибше життя Євангелієм, тобто намагання жити у повсякденності в єдності з Христом.
Ініціатор і засновник РНР – професор Академії Католицького Богослов`я о. Тадеуш Дайчер (1931р.). Разом з о. Андрієм Бучелем (1951-1994) і групою мирян він створив у 1985 р. у Варшаві першу євангелічну спільноту, яка дала початок Рухові. Протягом двох років РНР поширився на території Польщі, а тепер існує в десятках країн на всіх континентах.
В Україні РНР існує з 1996 р. майже в усіх єпархіях РКЦ та ГКЦ. Духовність Ідеалом святості для членів Руху є життя Святого Сімейства в Назареті. Вони прагнуть будувати в своїх родинах малі спільноти, які спираються – за прикладом Ісуса, слухняного в Назареті Марії, – на внутрішній слухняності Матері Божій і в такий спосіб наслідувати життя Святого Сімейства. Дорогою християнської святості є для них зростання в подружній любові, яка „повинна бути вповні людською, виключною і відкритою на нове життя" (FamiliarisConsortio, 29)
Члени Руху звертаються особливим способом до Євхаристії, в якій знаходять джерело розвитку істинно християнського життя. Щоразу глибше вникнення, чим є Пресвята Жертва, веде до повнішої і, по можливості, щоденної в ній участі та постійної духовної єдності з нею. Особиста молитва участника Руху опирається в основному на Біблію; згодом вона приймає нелегку форму щоденної медитації Божого Слова. Для членів Руху Назаретських Родин Марія є найдосконалішим зразком слухання Божого Слова і його виконування, оскільки власне в Ній Бог найповніше уформував своє Обличчя. Назаретські родини прагнуть розвиватися у внутрішній слухняності Матері Божій, згідно з девізом Йоана Павла ІІ (запозиченим від св. Людвіка Марії Ґріньон де Монфорт): “Totus Tuus, Maria, ego sum, et omnia mia Tua sunt.” – “УвесьТобіналежу, Маріє, івсе, щомоє, Твоїм є...”. Вірять, що Мати Сина Божого проведе їх найпрямішим шляхом до реалізації їхнього християнського покликання і допоможе розпізнати і виконати волю Божу.
В Русі Назаретських Родин рекомендується використання духової допомоги священика. Ця допомога може набирати форми духовного керівництва, яке є даром самого Бога і в міру розвитку внутрішнього життя, може стати справжньою потребою душі. В дорозі до святості духовний керівник є провідником душі. Допомагає відкрити в ній знаки діяння Святого Духа, підтримує і додає бадьорості в труднощах; в той же самий час полегшує формування особистої свободи і самочинності.
Важливе значення для членів Руху, і не тільки для них, має написана його засновником книжка “Роздуми про віру”. Ця праця о. Тадеуша Дайчера являє собою оригінальний погляд на християнське життя з точки зору теології духовності. Видана вперше в 1992 р., вона в короткий час стала надзвичайно популярною. Дуже швидко з’явилися численні переклади. Думки на тему віри, молитви і практики внутрішнього життя, які знаходимо в книжці, виникли з багаторічного досвідчення духовного наставництва великої кількості осіб. “Роздуми про віру”– це ніби продовження того батьківського товаришування з особами, які прагнуть жити глибиною Бога в їх щоденних досвідченнях. Мова книжки захоплює увагу – вона далека від того, до чого ми звикли, близька життю, проста, чітка і зрозуміла. Автор зрозумілими для сучасної людини словами заохочує до радикалізму віри, пробуджує тугу за досвідченням Бога і вимальовує дорогу, якою можна йти до святості. Тому можемо сказати, що ця книжка вливається в течію сучасних відповідей на заклик Святішого Отця до нової євангелізації.
Рух Назаретських Родин є рухом універсальним – хоча основну увагу в ньому приділяється формуванню християнських підвалин в родинах, в ньому є місце також і для осіб самотніх, молоді, дітей, священиків. Кожний, кому близька духовність, яку Рух пропонує, може без обмежень взяти в ньому участь.
Спільнота є місцем зустрічі як тих, хто вже знайшов Бога, так і тих, хто, загубившись в сум’ятті цього світу, тільки що розпочав шукати Його.
Важливим є тільки одне – прагнення живої зустрічі з Богом та Його милосердям.
За матеріалами: http://www.nicolasparish.org.ua

Світський Орден Пресвятої Діви Марії з гори Кармель (Оrdo Carmelitarum Discalceatorum Saecularis OCDS. Статут I: 2,3,5) - є церковним згромадженням та інтегральною частиною Ордену Босих Кармелітів, яке юридично підпорядковується Настоятелю-Провінціалу Краківської Провінції Ордену Босих Кармелітів.

Світський Орден має статус юридичної особи, що діє спираючись на постанови Кодексу Канонічного Права, Конституції Світського Ордену Босих Кармелітів, Статуту та інших постанов стосовно Світського Ордену.

Початок існування ордену було покладено на святій горі Кармель, яку  за словами Іоана Павла II: "біблійний світ вважав символом ласки, благословення та краси. Саме тут кармеліти звели свій перший храм, присвятивши його Діві Марії Flos Carmeli (Квітко Кармелю). Цим вони хотіли засвідчити свою цілковиту відданість Марії та єдність у служінні Їй і служінні Христу".

Прототипом кармелітанської духовності є пророк Ілля, який і починає створювати історію Кармелю. Його видіння хмарки, що зноситься над морем є в особливий спосіб неймовірно важливим для християнської та кармелітанської релігійності, його визнають префігурацією об'явлення Непорочного Зачаття.

В XII столітті на гору до джерела Іллі на підсвідомий, внутрішній поклик Марії, прибувають рицарі, хрестоносці, пілігрими, покутники, ереміти. Ідея життя яких полягає в радикальному наслідуванні Христа через реальну убогість, піст, фізичну працю, молитву та перебування на самоті.

На прохання цих пустельників-мирян в 1206-1214 роках патріарх Єрусалимський Альберт складає Устав життя, який згодом стверджує папа Григорій III.

Завоювання Святої Землі мусульманами започаткувало поширенню поселення пустельників-кармелітів в Європі. Марія стає на захист тих, хто звертається до Неї; спостерігає, ніколи не залишає, провадить під час розвитку та в час випробувань.

16 липня 1252 року під час молитви Генералу Ордену Симону Стоку об’являється Марія в оточенні ангелів та вказує на Скапулярій, говорячи: "Це буде привілей для тебе і всіх кармелітів. Хто в ньому помре, той не спізнає вічного вогню."

Під керівництвом духовних отців-кармелітів, жінки теж палають бажанням вести споглядальний стиль життя за прикладом пустельників, усамітнюючись від світу. Саме в цей час народжується третя гілка Ордену Кармелітів.

Благословенний Іоан Сорепта (1394-1471 рр.) по складанню священницьких обітниць був магістром теології та ректором навчання в колегіумі Ордену в Парижі. У 1440 році був обраний Провінціалом Французької Провінції, а в 1451 був обраний на посаду генерального настоятеля цілого Закону. Був горливим робітником свого служіння людям, Ордену та Богу. Слідував словам Євангелії, на які спиралися перші пустельники з гори Кармель: "Я виноградна лоза, ви гілки. Хто перебуває в мені, а я в ньому, - той плід приносить щедро. Без мене ж ви нічого чинити не можете" Ін 15:5.

На його прохання, папа Микола V буллою "Cum nula Fidelium" встановив жіночу гілку закону (монахинь-кармеліток) і затвердив спосіб життя кармелітанської духовності для осіб світських (чоловіків і жінок) як третій закон кармелітанський.

Коментуючи конституцію Закону, він писав: "…[кармеліти] можуть в кожній хвилі, […], зосередитись - за прикладом Діви з Назарету - у внутрішній келії свого серця, аби разом з Нею і так, як вона, розмірковувати над Божим Словом...". Це відгукується і зараз. Сенсом життя кармеліта є єднання з Богом в неустанній молитві.

Світський кармеліт стає контеплятиком, коли він вірний простій щоденності, намагається тривати біля Бога серцем, розумом, думкою (пор. Конст. III, 17)

Цей стиль життя, який ми наслідуємо, в XVI столітті, Полум'ям Любові, реформували двоє великих святих, учителів Церкви: свята Тереза від Ісуса та святий Іоанн від Хреста. Це містики, у котрих досконалим є почуття досвіду вічного життя, а через його сприйняття - й життя людського.

"Покликанням Терезіанського Кармеля є обов'язок "жити у послуху Ісусу Христу", "вдень і вночі розважати над законом Божим, чуваючи на молитві" (Устав 2 і 8), тому світський кармеліт покликаний намагатися, щоб молитвою було просякнуте все його життя, щоб він міг ходити в присутності живого Бога, щоденно вправляючись у вірі, надії і любові" (К III, 17)

"Молитва, - говорить свята Тереза від Ісуса, - це довірливе і дружнє спілкування з Богом, багато разів повторювана розмова з Тим, про кого знаємо, що нас любить."

Святий Іоан від Хреста не вчив молитви, а прагнув допомогти людині перетворити все її життя на суцільну молитву. Жити, щоб молитися. Молитися, щоб жити.

Тобто запроваджене ними життя полягає в найінтимнішому діленні власним досвідом.

В історії своєї душі свята Тереза від Дитяти Ісус та Пресвятого Обличчя була визнана Вчителем Церкви. Через свою малу дорогу свята говорить: "Для мене молитва - це поривання серця, це простий погляд, звернений у небо, це вигук подяки й любові, як серед страждання, так і серед радості; нарешті це щось велике, надприродне, що розширює мою душу і єднає мене з Ісусом".

Яке багатство дає нам Орден, скількох святих отців, святих сестер та святих світських кармелітів!

Неможливо розділити коріння одного дерева, воно буде  переплітатися та рухатися в пошуку добрива, щоб дерево давало насичене листя та щедротні плоди....

"Це - одна родина зі спільним духовним багатством, з тим самим покликанням до святості, з тією самою апостольською місією. Світські члени вносять у Чин властиве їм багатство своєї світськості" (К I, 1).

 Невеликий фрагмент з листа 29.07.2022 до нас, світських кармелітів, від отця Мігеля Маркеса Кайє OCD, Генерала Ордену: "Спільний харизмат, що витікає зі специфіки нашого стану життя, який ми приймаємо з повною свідомістю того, що, відповідаючи на Божий заклик, кожен в повноті переживає своє покликання для збагачення всього організму. Іншими словами, багатство та повнота духовності, харизмату та приналежності є інтегральним даром для світських, монахинь та братів, незважаючи на їхнє значення. Ця правда, котра конститує нас як Орден, більше, ніж бути "привілеєм" або порожньою "гордістю", закорінює у відчутті справжнього покликання в Церкві, покликання до життя в щоденному слуханні Слова, у спільноті, у готовності приходу Бога до нашого життя, на подих Духа, разом шукати істини".

"Багато поколінь кармелітів, від початку існування Ордену і аж до сьогодення, у своїй мандрівці до Святої гори Ісуса Христа намагалося вибудовувати своє життя, беручи за взірець Марію" –  св. Іоан Павло II.

Марія є провідною зіркою "Stella maris". Вона є зразком учня Христа. У Конституції ми маємо особливо підкреслений дар, якому від Неї вчимося - вміння слухати Слово (К V, 29).

Karmel.org.ua

До складу інституалізованої Домініканської родини, крім братів-проповідників (так званий Перший домініканський орден) і споглядальних сестер (Другий домініканський орден), історично належать також миряни святого Домініка (Третій домініканський орден).

Історія Третього домініканського ордену
Сучасна канонічна назва третьої гілки Домініканської родини – це «Братства мирян святого Домініка» (Fraternitates laicales sancti Dominici). Проте статутні документи дозволяють, відповідно до місцевих особливостей, уживати історичні назви – «Третій домініканський орден» і «домініканці-терціарії» – у спільнотній практиці.
Найраніші спільноти домініканців-терціаріїв виникли вже в першій третині ХІІІ століття, коли автономними світськими об’єднаннями, які поставали у зв’язку з тодішньою церковною реформою, почали духовно опікуватися не тільки францисканці, а й домініканці. Терціарські структури були канонічно оформлені 1285 року, коли сьомий генеральний магістр Ордену Проповідників брат Муньо де Самора дарував мирянам святого Домініка спеціальний статут. Третій орден здобув тоді назву «Орден покутників святого Домініка» (Ordo di Poenitentia S.Dominici). У XIV столітті до цієї інституції було приєднано спільноти Христової раті (Militia Christi), які також діяли під духовною опікою братів-домініканців.
Генеза Третього ордену визначила його історичні завдання: це, по-перше, покаянні практики в намірах Ордену Проповдників і Церкви, а по-друге, боротьба з єресями. 1405 року Святий Престол канонічно визнав усталений об’єднаний Третій домініканський орден, який відтоді є публічно-правовим інститутом папського права під очільництвом спадкоємця святого Домініка – генерального магістра Ордену Проповідників. З 1987 року для домініканців-мирян діє оновлений статут, розроблений у межах загальноцерковної реформи канонічного права 1983 року.
Нині діяльність Братств мирян святого Домініка орієнтується на такі правові джерела:
(а) загальноцерковні: Кодекс канонічного права (CIC–1983) – канони 298–320 (особливо щодо сучасного статусу Третього ордену див. кан. 303);
(б) партикулярні загальноорденські – статут і генеральні декларації генерального магістра Ордену;
(в) партикулярні локальні – директорії місцевих провінцій.

Місія Третього домініканського ордену
Члени Третього ордену діють не самостійно, а в об’єднаних за територіальним принципом спільнотах, які в орденській традиції називають братствами (фратерніями). Ординарний спосіб вступити до Третього ордену – це долучення до певного братства з дотриманням конкретних канонічних процедур. Аби стати терціарієм, потрібно пройти під керівництвом настоятеля братства й магістра формації передбачені статутом випробування (постулантура, новіціат), формацію та скласти спеціальні обітниці (тимчасові, а згодом вічні).
Духовне життя мирян святого Домініка поєднується зі служінням Богові та ближньому в Церкві. Як члени Ордену, вони долучаються до його апостольської місії через навчання, молитву та проголошення Божого Слова у формах, які відповідають умовам життя світських людей. Це означає, що братства домініканців-мирян не живуть у монастирях, не мусять відмовлятися від майнових та інших зобов’язань, можуть укладати шлюб. Статус терціарія не створює для католика жодних преференцій, але накладає додаткові обов’язки, пов’язані з певними правами. Як нагадує статут, за прикладом святого Домініка, святої Катерини Сієнської й інших великих попередників, світські домініканці, яких зміцнює братерська спільнота, дають особливе свідчення віри, дослухаються до потреб людей свого часу та служать Істині. Кожен домініканець має бути здатний проповідувати Боже слово, у цьому служінні сповнюючи місію пророцтва, зроджену в Таїнстві Хрещення.

Належність до Третього домініканського ордену
За чинним нині статутом, належати до Братств мирян святого Домініка можуть чоловіки й жінки, які:
• охрещені та миропомазані;
• належать до Католицької Церкви, беруть участь у пророчому, священицькому й царському посланництві нашого Господа Ісуса Христа;
• перебувають у світському статусі (хоча особи духовного статусу можуть належати до особливих окремих спільнот Третього ордену);
• мають покликання оприявнити присутність живого Ісуса Христа в нинішньому світі, щоб спасительну Божу благодать пізнали і прийняли всі люди на всій землі;
• мають покликання до життя згідно з харизмою й духом святого отця Домініка.

Джерела формації членів Третього домініканського ордену
До джерел домініканської формації членів Третього ордену належать:
а) Боже Слово й богословське розмірковування;
б) літургійна молитва;
в) історія та традиції Ордену;
г) сучасні документи Церкви й Ордену;
ґ) розпізнання знаків часу.
Домініканці-миряни зростають у покликанні, водночас споглядальному й апостольському:
а) слухаючи Слово Боже й читаючи Святе Письмо, особливо Новий Завіт;
б) посильно беручи щоденну участь у звершенні Літургії та приступаючи до Причастя;
в) часто приступаючи до Таїнства Примирення (сповіді);
г) молячись Літургією годин у єдності з усією Домініканською родиною, а індивідуально – споглядальною молитвою й молитвою Розарію Пресвятої Діви Марії;
ґ) постійно навертаючись згідно з духом і практикою євангельського покаяння;
д) ревно вивчаючи об’явлену істину й розмірковуючи над проблемами сьогодення у світлі віри;
е) ушановуючи, згідно з традицією Ордену, Пресвяту Діву Марію, святого отця Домініка та святу Катерину Сієнську;
є) беручи участь у періодичних духовних реколекціях і зборах братства.
Саме братство – це найкраще середовище для освячення й розвитку покликання його членів, тож постійна присутність на зібраннях засвідчує вірність покликанню кожного з членів братства.

Структура Третього домініканського ордену в України
Станом на 1 травня 2019 року на теренах України канонічно визнані спільноти домініканців-мирян діють у таких населених пунктах:
1. м. Фастів (Київська обл.);
2. м. Мукачево (Закарпатська обл.);
3. м. Київ;
4. с. Мурафа (Вінницька обл.);
5. м. Львів – спільнота перебуває на стадії формування;
6. м. Ужгород (Закарпатська обл.) – спільнота перебуває на стадії формування.
У листопаді 2018 року під час капітули, що відбулась у Києві, було обрано Раду мирян святого Домініка в Україні. У капітулі взяли участь делегати з усіх братств. Настоятелькою домініканців-мирян обрали Галину Маруняк ОРs із братства у Фастові. Термін повноважень Ради становить чотири роки.
Основне завдання Ради полягає в тому, щоб репрезентувати мирян Ордену Проповідників як в Україні, так і в міжнародних контактах. Вона також підтримує стосунки з братствами, піклується про організацію національних реколекцій і зустрічей і відповідає за поширення інформаційно-освітніх матеріалів про домініканців-мирян.
Із усіма запитаннями, пов’язаними з діяльністю Ради, ви можете звернутися за адресою: rada.ops.ua@gmail.com.

Історія та структура Францисканського Ордену Світських
Францисканський Орден Світських існує в Церкві вже 785 років. Особи, які прагнуть вступити в Орден, повинні намагатися більш дізнатися про його історію, обставини виникнення, його працю для Церкви, про відомих представників і святих, які вийшли з його рядів, а також сучасну структуру, організацію та завдання ФОС. Обставини, за яких виник ФОС Францисканський Орден Світських виник в Італії, в першій половині ХІІІ століття, а саме у 1221 році. Засновником його є св. Франциск з Ассизі. Спочатку цей святий заснував Перший чоловічий Орден, а потім разом зі св. Кларою, Другий жіночий Орден. Тому засноване ним товариство світських людей, які живуть у світі виконуючи свої професійні та суспільні обов'язки, та прагнуть до християнської досконалості, був названий Третім Францисканським Орденом. Головною причиною для створення Третього Ордену, була велика релігійна ревність, яку пробудив приклад життя, проповіді св. Франциска та його особа. Виникнення Ордену світських францисканців відповідало прагненням тих світських людей, які бажали вести поглиблене духовне життя та апостольську працю, але не могли вступити до Першого чи Другого Ордену через обов`язки чи то професійні, чи то сімейні. У 1221 році Франциск проголошував проповідь у місцевості Ціннара, в Умбрії, після чого багато чоловіків та жінок різного соціального стану, які прагнули жити за Євангелієм, за прикладом Франциска, звернулись до нього з проханням порадити, що вони повинні робити, щоб наблизитись до Бога. Франциск відповів їм, що необхідно повернутися до щоденних обов'язків, а він невдовзі покаже їм дорогу. Саме цим часом датується прийняття до Третього Ордену перших його членів, – подружжя Лукерія та його дружини Бонадонни з містечка Погібонсі біля Флоренції. Їх прийняв сам св. Франциск В організації ІІІ Ордену і надання йому правових норм, т.т. Регули, св. Францискові допоміг кардинал Уголіно, пізніше – Папа Григорій ІХ. Він допоміг св. Францискові опрацювати Регулу для новоствореного ІІІ Ордену, яка у 1221 році була затверджена Святим Престолом. Ця Регула під назвою „Меморіал братів і сестер від покаяння" існувала до 1289 року, в якому Папа Микола І V, францисканець, порадив відновити Регулу, яку в тому ж році затвердив. Ця Регула існувала у ІІІ Ордені шість століть до Папи Лева ХІІІ, який порадив реформувати Регулу відповідно до нових потреб Церкви. Нову редакцію було затверджено у 1883 році, яка існувала до 1978 року, до часу, коли після ІІ Ватиканського Собору законодавство церковних інстанцій мусило пристосувати її до соборних затверджень. Заснований Францисканський Орден Світських швидко поширювався. Спочатку в усій Італії, а пізніше і в інших країнах, куди прибували духовні сини з Першого Ордену св. Франциска. Про новоповсталу справу Франциска, яка тривала століття напише пізніше, у 1921 році, Папа Бенедикт XV: „Франциск з допомогою Божої благодаті першим розпочав втілення думки про те, щоб стиль життя в Ордені зробити загальним, що до цих пір не вдалося зробити жодному праводавцю".
2.Завдання і мета ФОС Члени ФОС, як і особи, котрі вибирають життя в регулярному ордені, мають дві головні мети: прагнення до святості та апостольство у Церкві. Визнати Ісуса Христа єдиним Господом свого життя, довірити Йому керівництво над ним та, наслідуючи Ісуса, йти до Бога, нашого Отця. Святий Дух має бути найпершим, кого ми повинні слухати, бо Він вливає в нас любов до Отця і Ісуса, освячує нас Своєю благодаттю. Прийняти науку Ісуса Христа означає зберігати Божі заповіді, жити євангелічними порадами, сумлінно виконувати обов'язки свого стану та праці, зустрічатися з Богом у таїнствах, керуватися в сімейному та суспільному житті законом любові. Хто зможе провадити так своє життя, тому з повним переконанням вдасться реалізувати це перше завдання, що виникає з факту приналежності до ФОС, та бути ближче Бога. Прекрасно це прагнення до святості висловлює молитва св. Франциска: „О, Всевишній Боже наш, наш Творець преславний! Проясни темряву серця мого, Царю! Дай правдиву віру, дай міцну надію, дай любов безмежну, світло й зрозуміння, щоб Твою святу волю виконав я, Боже! Щоб Твою, безпомилкову, виконав я волю!" Апостольство може мати різні форми в залежності від отриманих талантів, можливостей, потреб та вказівок Церкви. Для кожного є доступною форма апостольства через молитву за апостольські справи Церкви, жертвування власних страждань за Церкву, свідоцтво доброго християнського життя. Можуть бути використані також інші форми в залежності від особистих можливостей. Наприклад, допомога бідним сім'ям, євангелізація (т.т. дії у справі навернення до Бога невіруючих людей), турбота про красу Божого дому та навколо нього.
3. Заслуги ФОС перед Церквою Ними є: зріст рівня релігійного життя в суспільстві, духовне відновлення Церкви, багато чисельні плоди святості, служба заради кращої долі суспільства, захист Святого Престолу перед критикою та ворожим переслідуванням. Тому протягом усього свого існування ФОС завжди радів підтримці та довірі Святого Престолу. Один із істориків Ордену так пише про це: „Жоден з орденів, навіть регулярних, протягом своєї історії не отримав від Святого Престолу стільки слів довіри, похвал, подяки, як ІІІ Орден св. Франциска у своїй більш ніж 750-річній діяльності. Таку високу оцінку найвищих осіб Церкви Орден отримав тому, що завжди здійснював надії, які на нього покладали та реалізував ідеал св. Франциска". Ось деякі з висловів Пап останнього століття, від Лева ХІІІ до Йоана Павла ІІ: Лев ХІІІ: „Як тільки та інституція (ІІІ Орден) розквітне – відразу будуть у розквіті віра, набожність та християнський дух". Бенедикт XV: „Ми переконані, що дух ІІІ Ордену, охоплений мудрістю Святої Євангелії, вплине на поліпшення особистих і суспільних звичаїв... і було б нашим побажанням, щоб не було міста, приходу або навіть поселення, де не було б більшої кількості членів ІІІ Ордену". Пій ХІІ: „Святий Франциск осягнув свою мету, тому що ІІІ Орден виконав велике завдання, як в житті Ордена, так і в суспільному житті. ІІІ Орден, як вірний підрозділ в мирному воїнстві світських, як ніколи раніше, виставляє свої ряди для захисту та поширення Христового Царства на землі". Йоан ХХІІІ: „У ІІІ Ордені є святий фундамент. Він є тією силою, за допомогою якої здійснюються великі духовні досягнення в житті. Достатньо уважно придивитись до того війська людей, котрі у світському стані так добре переживають та відчувають атмосферу вівтаря та Євангелії, а також ясно та детально розуміють, що означає жити християнським життям". Павло VI : „Ми прагнемо у відношенні до вас висловити ту радість, яка переповнює наше серце від думки про ваші добре організовані ряди, які переповнені духом миру та розсіяні по усьому світі. З повним переконанням можна стверджувати, що терціари утворили перші авангардні ряди Католицького Апостольства, які виникли на ґрунті автентичної святості, глибокої любові до Бога та ближнього, великої ревності про спасіння душ, яку вони черпають з роздумів над Христовими Стражданнями, а святість цього ґрунту приготував своїм життям св. Франциск – Бідняк з Ассизі". Йоан Павло ІІ біля гробу св. Франциска молився так: „Святий Франциску, допоможи нам вирішити всі проблеми ключем Євангелії, щоб сам Христос міг бути для людини наших часів Дорогою, Правдою та Життям. Сьогоднішні часи очікують Христа з великою тугою". А приймаючи Головну Раду ФОС на генеральній аудієнції, сказав: "Хвала Богові, що в Церкві є францисканці". В іншій промові, скерованій до світських францисканців, сказав: „Церква потребує вашої діяльності, завдяки якій світ зможе відкривати першість духовних цінностей". Проявом піднесення рівня релігійного життя є ряд нових згромаджень, які виникли у Церкві, згідно Регули ІІІ Ордену св. Франциска та народження з рядів Третього Ордену багатьох святих, блаженних, та кандидатів до беатифікації. З часом у ІІІ Ордені виникла тенденція життя у спільноті за взірцем інших регулярних орденів, опираючись на Регулу ІІІ Ордену. Так виник ІІІ Регулярний Орден, який має свого старшого. Подібно виникли затворницькі Ордени та інші згромадження. Виразом зростання релігійного життя 111 ордену є плоди святості: святі і блаженні, а також вірні слуги Божі. Церква канонізувала 112 осіб, які походять з рядів ІІІ Францисканського Ордену, а 60 осіб померли в стані святості та триває процес їх беатифікації. Серед проголошених святими є люди різного стану: Папи: св. Пій Х; королі: св. Людовік, король Франції; княгиня св. Єлизавета Угорська, св. Єлизавета Португальська; священики: св. Йоан Вяней, св. Рох, св. Маргарита з Кортони. Завдяки заснуванню ними лікарень вони надавали допомогу хворим людям, про яких влада не турбувалась. Завдяки заснуванню суспільних кас та безпроцентних банків вони допомагали ліквідувати заборгованість убогих людей. За теперішніх часів ФОС не має вже тих сфер діяльності, але і надалі є чисельною та міцною групою, на яку Церква розраховує як на людей відданих їй, які допомагають та захищають принципи віри та християнську мораль.
4. Відомі представники ФОС ФОС може гордитися відомими особами, які своїм авторитетом впливали на дії суспільства, або які служили своєю діяльністю для загального добра.
До них зараховані: Папи – Лев ХІІІ, св. Пій Х, Пій ХІІ, Йоан ХХІІІ; королі: св. Фердинанд, король Кастилії, св. Єлизавета Португальська; відомі мореходи: Христофор Колумб, Васко де Гама; відомі художники, поети, письменники, політичні діячі – Джотто, Данте Алігєрі, Петрарка, Сервантес, Томас Мор та інші.
5. Реорганізація ФОС після ІІ Ватиканського Собору У зв'язку з затвердженнями ІІ Ватиканського Собору, який закликав всі церковні інституції до пристосування своїх праводавчих документів та своєї діяльності до нових вимог часу, ФОС модифікував Регулу та відновив актуальність свого завдання та своєї праці. а) Новий Устав Генеральні та провінціальні асистенти, співпрацюючи з іншими обраними особами, опрацювали відновлену Регулу для ФОС. Ця Регула була затверджена 24.06.1978 року Папою Павлом VI і з того часу є зобов'язуючим правовим документом, відповідно якому світські францисканці повинні формувати свою духовність та здійснювати допомогу Церкві. Поруч з Євангелієм ми повинні часто читати Регулу, роздумувати над нею та намагатися впроваджувати її в життя. б) Нова Конституція Наступним правовим документом для ФОС є нова Конституція. Вона була затверджена на капітулі Францисканського Ордену Світських, яка відбулася 5-15 червня 1988 року в Римі. в) Новий Ритуал Новий Ритуал, опрацьований покликаними для цього колективами, був затверджений Святим Престолом. Він вміщує літургійні пропозиції відносно богослужінь та урочистостей, які відзначають у Францисканському Ордені Світських. Праводавчими документами можуть бути також Статути, які пристосовують апостольську працю до специфічних вимог даного краю. г) Керівництво Францисканського Ордену Світських У новій Регулі є важлива річ, котра чинить ФОС самостійним Орденом у Церкві. Він має своє окреме керівництво. Міжнародною спільнотою керує та оживлює Старший, разом з Міжнародною Радою ФОС, та має свій центр у Римі. Національною спільнотою керує та оживлює національний Старший, разом з Національною Радою ФОС. Старші та Рада обираються на Капітулі. д) Духовна опіка з боку І Ордену Душпастирську опіку над ФОС здійснюють генеральні асистенти, Брати І Ордену й також з ІІІ Регулярного Ордену. є) Локальна спільнота Основною клітиною світських францисканців є місцева спільнота (локальна), яка заснована правовими документами при церкві монастиря або парафії. До дійсного заснування місцевої спільноти вимагається письмова згода Єпископа Ординарія та документ, який встановлює це, підписаний Настоятелем з І Францисканського Ордену або іншого уповноваженого для цього священика. Керівництво спільноти На чолі спільноти повинна стати Рада спільноти, яка на перший строк назначається тим, хто заснував цю спільноту, а на подальші строки – вибирається тими, хто вже склав обітниці у місцевій спільноті, на період трьох років. До Ради входять старший, його заступник, секретар, відповідальний за формацію, скарбник. У разі потреби можна обрати інших членів Ради на додаткові посади. Керівництво повинно збиратися раз в місяць, для планування обговорення формації та апостольської праці спільноти. Локальний асистент Кожна місцева спільнота згідно вимог Генеральної Конституції ФОС повинна мати духовного асистента, котрий у співпраці з Радою служить цій спільноті, дбаючи про відповідний рівень духовного життя як окремих членів, так і усієї спільноти. Зобов'язуюча формація До локальної спільноти належать особи, які були прийняті старшим місцевої спільноти. Постулат У постулаті, який триває близько 12 місяців, кандидат знайомиться з життям св. Франциска, історією та структурою Францисканського Ордену Світських, його метою та завданнями, правовими документами та літургією. Після закінченого постулату наступає прийняття до новіціату. Новіціат У новіціаті, який триває 12 місяців, на формаційних зустрічах знайомляться з Регулою Францисканського Ордену Світських та основними принципами францисканської духовності. Обіти Після закінчення новіціату, кандидати допускаються до складання обітниць – І Обіти, ІІ Обіти, ІІІ Обіти, (протягом трьох років). В цей період вони залучаються до активної діяльності в Ордені, проходять формацію духовного зростання на уроках релігії. Постійна формація Подальша формація, яка називається постійною, відбувається на щомісячних богослужіннях та зустрічах спільноти. Усі, котрі були допущені до складання обітниць та прийняті у місцеву спільноту, повинні обов'язково брати участь у цих зустрічах. Це дуже важливий обов'язок, про який належить пам'ятати. Ті, котрі склали обітниці, повинні молитися у спільноті та брати участь у катехізації, конференціях, на яких обговорюються основні принципи християнської духовності та форми апостольства. Хто з неповажної причини або з легковажності не бере участі у щомісячних зустрічах, той не тільки втрачає можливість духовного збагачення, але також не має розуміння істоти свого покликання та втрачає нагоду його досконалішого розкриття.
Здобуті знання про історію та структуру Францисканського Ордену Світських повинні зміцнити нас у прийнятій постанові вступити до Ордену, який пройшов перевірку та має таку чудову історію, підтримуючи Церкву та надаючи численні та чудові плоди святості. Все це повинно нас наповнити шляхетною думкою, що ми також можемо до нього належати. В цьому нас повинна зміцнити й особиста духовна користь, яка виникає з факту цієї причетності. Завдяки приналежності до Францисканського Ордену Світських ми входимо в духовний зв'язок з І та ІІ Францисканськими Орденами, беремо участь у їх привілеях та благодатях, у їх заслугах та молитвах цілої великої францисканської родини, також і після смерті. У храмах, при яких діє спільнота, за бажанням її членів, в одну неділю місяця відправляється Свята Меса про Боже благословення для членів, котрі живуть, а в інший встановлений день місяця – за померлих. Радісно бачити, що за мене Свята Церква, мої співбрати моляться при житті та будуть молитися після смерті. Нехай все це нас укріплює в міцному прагненні належати до цієї спільноти всім серцем, будучи в ній цінною частинкою та жертовно допомагаючи Церкві. Формаційні матеріали для постулату, затверджені Радою Центрально-Східного Регіону ФОС. 1999 р. Історія і хронологічний розвиток Францисканського Ордену Світських.
м.ЖИТОМИР
ІСТОРІЯ ФРАНЦИСКАНСТВА