отець Бернард Міцкевич МІС

Бернард Міцкевич народився 2 червня 1929 р. у селі Розетово (Латвія) в учительській родині. Того ж дня його було охрещено через небезпеку, що загрожувала для життя немовляти.
Мати пообіцяла тоді Богу перед образом Найсвятішого Серця Ісуса, що якщо Бернард виживе, скерує його на шлях священицтва. Відслужив армію, пішов учитись. Розпочав свою трудову діяльність в якості вчителя математики (за прикладом батька), працював також інспектором в школах як вчитель-методист. Одначе священицьке покликання було сильнішим.
У 1955 році Бернард Міцкевич вступає до Ризької духовної семінарії, а 8 травня 1960 р. у Ризі його висвячують на священика римо-католицької церкви.

Протягом десяти років працює у храмах Латвії, не боячись чинити опір тодішньому атеїстичному режиму, котрий намагався заборонити його діяльність або закривав костьоли. Варто підкреслити, що вся багатодітна родина Міцкевичів була відзначена особливим знаком Божим. Троє братів – Бернард, Петро та Амброжий стали священиками, а троє сестер – Ядвіга, Агнєшка і Тереза вирішили не виходити заміж, присвятивши себе служінню для Бога. Архівні довідки засвідчують, що родовід сім'ї Міцкевичів бере початок від давнього дворянського роду Римвідів, звідки походить також великий польський поет Адам Міцкевич.

Душпастирську працю в Україні о. Бернард Міцкевич розпочав 1970 року, коли на запрошення віруючих він приїхав у місто Стрий на Львівщині. На цих теренах існувала чисельна греко-католицька громада, але ця церква була заборонена. Священик пригорнув греко-католиків, котрі разом з римо-католиками брали участь у спільних богослужіннях. Релігійні свята відзначали за двома календарями – григоріанським та юліанським.

Через декілька років служіння – у 1973 році – отець Бернард вступив до монашого ордену Ксьондзів Мар'янів. Слово Боже у Стрию лунало по-українськи, по-польськи, по-російськи. Такі нововведення, а також величезний авторитет священика не могли залишитись поза увагою спеціальних служб. Йому запропонували переїхати в іншу місцевість. Відмовився, прагнучи продовжити розпочаті добрі справи на релігійній ниві. Тому у грудні 1973 року о. Бернарда заарештували співробітники КДБ. Влада перевезла священика до в’язниці у Львів, де через кілька місяців відбувся судовий процес: о. Бернарда засудили на три роки ув'язнення, головний "злочин" священика полягав у веденні екуменічної діяльності серед українців – греко-католиків. Але офіційно таке звинувачення не лунало, тому що радянська пропаганда запевняла іноземні кола, що в СРСР немає греко-католиків. Ув'язнення отець Бернард відбував у тюрмі міста Дрогобич (у Бригідках. За звільнення в’язня сумління римо-католицького священика отця Бернарда почали клопотатися за кордоном, зокрема представники Міжнародної Амністії у Швеції. Через три роки отця Бернарда випустили на волю, проте заборонили душпастирювати у Стрию. В'язниця не зламала духу о. Бернарда, навпаки – зміцнила та загартувала, але здоров'я зіпсувала. Одразу після звільнення він сильно захворів. У лютому 1977 року о. Бернарду зробили операцію. А за деякий час його запросив до Бердичева рідний брат – о. Амброжий, який від жовтня 1969 року на прохання віруючих працював у Бердичівській каплиці. Так розпочався найтриваліший – бердичівський період душпастирства о. Бернарда. Тут він теж відчув певний спротив влади, котра відмовляла йому у прописці протягом шести років.

Горбачовська перебудова окреслила новий етап духовного відродження Бердичівського краю. 22 липня 1990 року у присутності 6 тисяч віруючих та генерала ордену кармелітів з Риму відбулась перша після багаторічної перерви служба біля кармелітанського храму. Протягом 17 місяців літургії проводив о. Бернард, імпровізованим вівтарем слугував ганок верхнього костьолу. Отець Бернард особисто виступав на сесії Бердичівської міськради, котра вирішувала долю храмів Бердичева. Ці старання увінчались успіхом. 8 грудня 1991 року за присутності єпископа Яна Пурвінського у нижньому та верхньому костьолах кляштору кармелітів відбулась перша служба. Так започаткувався відлік нової історії всеукраїнського Марійного Санктуарію у Бердичеві. Влітку 1992 року у костьолі Св. Варвари також пройшла перша після тривалої вимушеної перерви меса. Подяку за душпастирську працю отець Бернард отримав від Папи Римського Йоанна Павла ІІ, котрий 30 листопада 1993 року написав о. Бернарду листа: "Знаю, якою тяжкою є Ваша праця в тамтешній місцевості і молюсь, щоб Найсвятіша Мати, образ котрої отримав і котра "слухала" слова посвячення Її опіці цілого Радянського Союзу в день 14 серпня 1988 року, була потужною опорою Вашої емісійної праці на тих теренах, спраглих віри в Бога. Сердечно благословляю Отця і його Побратимів у священицтві".

Отець Бернард переніс три інсульти. Помер у Бердичеві 21 травня 2006 року.
Похований поруч з костьолом Святої Варвари – біля храму, де самовіддано служив Богу і вірним. 24 травня 2006 року відбулась урочиста панахида та обряд поховання о. Бернарда Міцкевича.

У костьолі Св. Варвари та на площі поблизу храму зібрались тисячі людей. Під проводом єпископа Києво-Житомирської діє цезії Яна Пурвінського у богослужінні брали участь близько сотні священиків, а також семінаристи, сестри-монахині. Єпископ Львівський Леон Малий передав співчуття від імені кардинала Мар'яна Яворського та всієї архідієцезії Львівської. У богослужінні брав участь брат о. Бернарда – о. Амброжий Міцкевич, настоятель костьолу Св. Варвари о. Віктор Маковський, о. Адрій Яхимович, о. Альберт Галецький, настоятель кляштору Босих кармелітів о. Петро Гевельт, настоятель отців Мар'янів в Україні о. Павло Островський та інші. Прихожани зберігають пам'ять про душпастира. У приміщенні костьолу Святої Варвари відкрито музейну кімнату отця Бернарда, в якій зібрано особисті речі душпастира, документи та фотографії. У Стрию, де о. Бернард розпочав душпастирську працю, у краєзнавчому музеї "Верховина" у 7 червня 2006 року було відкрито виставку "Міжнародна амністія в дії", яку організував дійсний член Міжнародної амністії, стриянин Роман Гуменюк на тему "Бернард Міцкевич – в’язень сумління". На виставці були представлені речі отця: сутана, скомжа, валіза, книги та молитвеники, бабінний магнітофон, на якому отець записував різдвяні колядки, українські стародавні пісні, на жаль, самі записи було викрадено ще у 70-ті роки.