Oтець Юзеф Гацек

2 квітня, в навечір’я свята Божого Милосердя відійшов до Дому Отця Папа Йоан Павло ІІ. А наступного дня не витримало серце о. Юзефа Гацека, капелана київського Дому сестер кармеліток босих.

16 квітня 1999 р. о. канонік Юзеф Гацек, маючи 73 роки, став капеланом нашого монастиря. Його покірність, простота, погідність духа, охочість до служіння ми одразу відзначили й оцінили. Свої перші св. Меси він відправив на подяку Богові за дар священства і … за дар прожити свої останні роки в монастирі споглядального життя. То не просто слова. Довгі години він проводив в каплиці, молячись на Розарії. Завжди вірний молитві Бревіарію, часто відмовляв її разом з нами, бо підкреслював цінність спільної молитви. Він був великим шанувальником Євхаристії, і щоразу, коли в нас була адорація, він цілий день залишався в каплиці біля ніг Ісуса Євхаристійного. Проголошення 2005-го року Роком Євхаристії втішило його невимовно. Й одразу ж він запропонував, щоб наші щоденні молитви Вечірні та Повечір’я відбувалися при виставлених Пресвятих Дарах. Отця Юзефа можна було попросити про молитву будь-коли. Зазвичай він відповідав: «Я помолюся Розарієм, а ви мені напишіть цю інтенцію на аркуші, відправимо потім Месу». Він не приймав інтенцій з Польщі, бо хотів, щоб кожна сестра в монастирі мала шанс на Службу Божу в своєму особистому проханні. І плати за звершення Літургії він не брав. Відповідав: «Я вже старий, маю все, навіть забагато». Отець Юзеф жив своєю вірою, покорою та бідністю, дуже просто і «по-справжньому», нічого не вдаючи й нічого не виставляючи напоказ. Навпаки, завжди волів залишитися непоміченим, у переконані, що не чинить нічого надзвичайного. В кармелітських монастирях встають рано, розпочинають молитви ще вдосвіта. Однак навіть узимку, стаючи до молитви о шостій, ми чули, що наш о. канонік уже порядкує: розчищає сніг на доріжці до каплиці. В нашому маленькому монастирі немає «зовнішньої сестри» – тієї, що не перебуває в кляузурі постійно, а приймає гостей. Тож дуже швидко о. Юзеф перейняв на себе цю роль, служачи гостям, а потім навіть збирав зі столу і мив посуд. Коли ми просили його полишити цю роботу, він відповідав: «То мій привілей, я все виконаю». Зазвичай у святкові дні, коли в гостьовій кімнаті збиралися люди, сам він їв після всіх, по завершенні святкувань. Нам не раз казали: напевно Бог вас дуже любить, що дав вам такого капелана! І ми раді, що Бог дав його не тільки нам.

Отець Юзеф був також духівником Ворзельської семінарії, саме йому єпископ Ян Пурвінський доручив у грудні 2004 р. провести ре колекції для дияконів перед висвяченням на священиків. Багато священиків приїздили сюди на Микільську Борщагівку, на околицю Києва, щоб висповідатись саме в нього. Хто б коли зі священиків не попросив його підмінити й служити замість нього св. Месу, або коли дзвонили хворі з проханням про Причастя, відповідь завжди була: «Немає проблем».

І проблем вочевидь не було, бо він їх собі не створював. Ніколи не казав присилати йому машину. Казав сестрам: «Я на маршрутку» - і виходив. Ніколи ми не чули, щоб він на щось скаржився або нарікав. Тричі на тиждень їздив до сестер-калькуток допомагати їм годувати бездомних. 14 серпня 1999 р. відбулася консекрація костелу в містечку Торчин, поблизу Житомира. На урочистість запросили також о. Юзефа. І тільки потім ми випадково дізналися, що то саме о. Юзеф профінансував усе внутрішнє оформлення й обладнання цього храму. А наприкінці минулого року стараннями о. Юзефа постав пречудовий Грот Матері Божої Лурдської в саду сестер-калькуток. Ми часто бачили його змученим, але при цьому він завжди був ласкавий і погідний. Життя в служінні виснажило його сили, і 30 січня 2001 р. він зазнав операції на серці (шунтування). Ми гаряче молилися за його здоров’я, а разом з нами благали Бога бездомні, які познайомились з ним у сестер-калькуток. І на початку червня він повернувся. На святкуваня цьогорічного Пасхального Тридення ми запросили отців-вікентійців, бо о. Юзеф почувася дуже слабким. А потім настало свято Божого Милосердя… Для нас це велика урочистість – патрональне свято нашого монастиря. Зранку о. Юзеф разом з нами відспівав Ранкову молитву, о 10-й відслужив св. Месу українською мовою разом з о. Кшиштофом Брошковським, домініканцем, запрошеним на свято. Висповідав о. Кшиштофа і одну з сестер. По обіді, як завжди, виконав свій «привілейований обов’язок» – зібрав зі столу та помив посуд. О 15.00 разом з нами відспівав Коронку до Божого Милосердя, потім наполіг на тому, щоб відвезти на вокзал маму однієї з сестер. На вечері він виглядав дуже втомленим і дозволив о. Кшиштофу допомогти йому мити посуд. По вечері ми зібралися на розмову про померлого папу Йоана Павла ІІ, ділилися спогадами. Отець Юзеф розповів, як йому пощастило потрапити на приватну аудієнцію без офіційних паперів: приятель-священик з усіма потрібними перепустками йшов до папи з проханням освятити наріжний камінь для храму, а камінь за ним ніс о. Юзеф, і так, без писаного дозволу, опинився в папських покоях… А в ранці о. Юзеф не вийшов на св. Месу. Його знайшли в кімнаті: в такій позі, як увечері він сів на ліжко, щоб переодягтися перед сном, і тут його серце зупинилося.

Згадуючи послугу о. каноніка Юзефа Гацека і прощання з ним, ми сердечно дякуємо всім, хто відгукнувся на звістку про його смерть. Ми навіть не сподівалися, що 5 квітня, коли всі були перейняті смертю Святішого Отця Йоана Павла ІІ, до нас на прощальну св. Месу приїдуть наші єпископи – Ян Пурвінський і Станіслав Широкорадюк, що буде стільки священиків та кліриків, стільки вірних на прощальній Літургії. Дякуємо також вірним сусідньої з нами парафії Воздвиження Святого Хреста, які приготували стіл і жертовно служили гостям – достоту так, як нас усіх навчав прикладом свого життя о. канонік Юзеф Гацек, світла йому пам'ять. Сестри кармелітки босі