Вища Духовна Семінарія Пресвятого Серця Ісуса

Вища Духовна Семінарія Пресвятого Серця Ісуса

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА ПРО СЕМІНАРІЮ.

Початки існування Житомирської семінарії сягають середини XVIII ст. В ті дні душпастирський ресурс Київської дієцезії поповнювався виключно завдяки домовленостям єпископів із ректорами закордонних семінарій або старшими монаших орденів про відрядження молодих священиків в Україну. Такий стан речей з підготовкою священиків був спільною проблемою локальних церков на усьому просторі Речі Посполитої. Вирішення цього питання пов’язане з особою папи Бенедикта XIV. Він у 1740 році видав буллу „Ubi primum”, в якій зобов’язав єпископів заснувати в своїй дієцезії власну семінарію, а в душпастирській проповіді зробити акцент на вихованні молодого кліру.

1749 році єпископом-коадьютором Київської дієцезії було призначено Каетано Солтиса. Саме він отримав конкретне доручення впродовж 3 років заснувати семінарію. Джерела свідчать, що в 1750 році схоластик Київського капітулу о. Михайло Гурський заповів власні кошти (10 тис. золотих та щорічні відсотки на них) на утримання вихованців, яких на той час було 6 чоловік.

В 1756-57 рр. єпископ Солтик збудував в Житомирі новий будинок для розташування в ньому семінарії і запросив декількох священиків із згромадження місіонерів св. Вікентія де Поль із Варшави на посади професорів новоствореної семінарії. Таким був початок. Однак, завершити цю справу єпископу Солтику не довелося – за пропозицією австрійського імператора Августа ІІІ єпископ Солитк повернувся до Кракова і там був обраний архієпископом 29 листопада1759 року. Наступний єпископ Йосип Залуський, котрий на той час був найбільшим меценатом семінарії, в жовтні 1767 року був заарештований та депортований до Калуги. Ці обставини, зрозуміло, негативно вплинули на життя семінарії. Наступного, 1768 року, Житомир вщент був зруйнований російськими військами. Зруйнування не оминуло і семінарії. З призначенням в 1774 році нового єпископа Оссолінського, в Житомирі почало відроджуватися духовне життя. Семінарія при цьому не залишилась осторонь.

Новим етапом життя семінарії став 1784 рік, коли єпископ Цецішевський запросив трьох священиків із згромадження св. Вікентія де Поль у Варшаві для педагогічної праці у семінарії. Він власним коштом також придбав для семінарії підручники, релігійну літературу та інше необхідне обладнання. Окрім цього, єпископ власноручно написав устав семінарії, який був затверджений 6 травня 1785 року. Саме цю дату можна вважати днем народження Житомирської семінарії. Першим регентом (ректором) семінарії став 25 річний о. Казимир Мечковський. В той час навчання в семінарії тривало всього 2 роки і передбачало вивчення Святого Писання, моральної та догматичної теології, історії Церкви та філософії. Кількість вихованців на той час становило 6 чоловік. Головний акцент у семінарійній формації робився не стільки на формацію вченого богослова, скільки більше на виховання освіченого та побожного душпастиря. З часом в навчальний план впроваджується канонічне право, екзегеза Святого Писання, географія Палестини, загальна історія, гомілетика, іноземні мови та інші гуманітарні і точні науки.

За даними джерел відомо, що в 1820 році кількість вихованців Житомирської семінарії не перевищувала 7 осіб, а в травні 1827 року їх навчалося 10. Станом на 1 грудня 1832 року в Житомирі було лише 4 семінаристи з огляду на певні обставини, а зокрема: – значне скороченні рівня доходів маєтку селища Фастівка, що були основним джерелом утримання семінарії; – надання Луцькій семінарії пріоритету з боку ієрархії дієцезії як навчальному закладу, що здійснював більш ґрунтовну підготовки. Досить суттєві зміні у системі духовної освіти на території Російської Імперії відбулися після листопадового повстання 1831 року. Так, станом на 1 січня 1842 року у трьох семінаріях Луцько-Житомирськіої дієцезії навчалося лише 24 семінариста . Указ царя Миколи І від 12 листопада 1842 року вимусив монахів-францисканців залишити Житомир. У їхньому монастирі було розміщено семінарію. Покровителем семінарійного храму став святий Антоній Падуанський.

З 31 жовтня 1851 року по 16 грудня 1852 року в Житомирській духовній семінарії навчався Сигізмунд Філінський – майбутній Варшавський архієпископ. В своїх спогадах він писав, що на той час в семінарії навчалося 37 студентів.

В жовтні 1876 року до Симбірська депортовано ректора Житомирської семінарії отця Адама Крушинського, який протягом 10 років був її ректором. В цьому ж році була закрита семінарія. Глибинна причина такого кроку царського уряду – прагнення уряду знищити католицизм в Російській Імперії. Проте вже за 5 років єпископ отримав дозвіл від імператора Олександра ІІІ на відновлення Житомирської семінарії. Дані свідчать про потуповий розвиток відновленої семінарії: в 1881 році було 2 семінаристи, а в 1884 році їх налічувалося вже 11. У 1886 році в семінарії навчалося 33 студенти, і цього ж року відбувся черговий випуск семінаристів, який був першим випуском молодих священиків після 10-річної перерви. У 1901 році кількість семінаристів вже складала 61, з яких лише 30 навчалося за державні кошти, а решта утримувалася на кошти Римсько-Католицької духовної колегії. Станом на 1 січня 1917 року в семінарії навчалося лише 38 студентів. Причиною такого спаду стали: – відсутність в дієцезії 1915-16 рр. Єпископа Ординарія; – погіршення фінансового становища Католицької церкви в Російській Імперії з початком І Світової Війни.

Ситуація докорінно змінюється з поваленням царизму. 20 січня 1919 року виконуючий обов’язків ректора семінарії канонік Флоріан Чижевський доповідає в Консисторію, що загальна кількість семінаристів сягнула 57 чоловік.

Останній документ про життя семінарії в Житомирі датується квітнем 1919 року: 3-6 квітня частина семінаристів відправлено на канікули, а 7-го квітня приймають дияконські свячення 2 семінаристи. Всередині квітня 1919 року, після встановлення в місті більшовицької влади, семінаристи на чолі з ректором та єпископом Годлєвським були змушені переїхати до Олики.

29 червня 1920 року в Олицькому колегіальному храмі відбулася урочистість з нагоди чергового випуску молодих священиків. Службу Божу очолив єпископ Ігнатій Дубовський. Під натиском більшовиків єпископ був змушений перенести семінарію поза межі Радянської держави – до Гнєзна (Польща). Після підписання перемир’я між більшовицькою Росією та Польщею в 1922 році з’явилася можливість перенести семінарію до Луцька. Таким чином, переживши тиск різних обставин, Житомирська духовна семінарія продовжила своє існування в стінах Луцької духовної семінарії. З початком ІІ Світової війни 1939 року, коли радянські війська окупували усе Полісся та Волинь, функціонування семінарії стало неможливим. Остання згадка про семінарію датується 1941 роком.

Новою сторінкою в житті Житомирської семінарі стає 1995 рік – єпископ Ян Пурвінський своїм декретом відновив духовну семінарію, яка розташувалась у передмісті Києва – Ворзелі. Перші священицькі свячення відбулися в травні 2002 року, коли було рукоположено 5 нових священиків. За роки функціонування відновленої семінарії нею приготовано до пресвітерського служіння 19 священиків, 2 з яких нині продовжують освіту в Римі.

Ректор єпископ Віталій Скомаровський опікувався Вищою духовною семінарією Найсвятішого Серця Ісуса з 2001 по 2011 рік. Сьогодні у нашій духовній школі проходять формацію студенти з чотирьох спільнот: дієцезіальні клірики, місіонери св. Вікентія де Поль, семінаристи Redemptoris Mater та Місіонери Облати Непорочної Марії.

Всі нові переміни та події з життя нашої Семінарії.

За матеріалами о. Віталія Умінського.

 


Новини

  • День семінарії у Ворзелі

    27 квітня у Нашій Вищій Духовній семінарії Пресвятого Серця Ісуса Христа у Ворзелі,вже вкотре відбулась зустріч семінаристів з Ворзеля,”Місіонерів Вікентія де Поля” і семінаристів  „Redemptoris Mater” з нашим єпископом ординарієм Віталієм Кривицьким SDB. Під час був простір на конференцію на якій отець Єпископ наголошував на важливості почуття батьківства у майбутнього священника, яке дозволить йому реалізувати своє життя .

  • У Ворзелі відбувся з'їзд для міністрантів

    У п'ятницю, 13 квітня до нашої семінарії прибули міністранти на другий у цьому навчальному році з'їзд для міністрантів. Темою з'їзду було розпізнання покликання у житті молодої людини. Всього участь у реколекціях взяло 32 хлопця з нашої дієцезії .

  • Великопісні реколекції у Вищій духовній семінарії

    Від 20 до 23 березня у Вищій духовній семінарії Пресвятого Серця Ісуса Христа у Ворзелі відбулись великопісні реколекції. Їх провадив єпископ - емерит Київсько -Житомирської дієцезії Ян Пурвінський.

  • Різдвяна зустріч у Ворзелі

    Хоча навчання і є одним з важливих елементів формування семінаристів, різдвяні свята завжди є довгоочікуваною подією, і не лише тому, що дозволяють на деякий час закрити підручники різного роду богословських та філософських наук, але передусім тому, що дають можливість семінаристам провести свята в родинній атмосфері своїх парафій.

  • З’їзд міністрантів Київсько-Житомирської дієцезії

    З 17-19 листопада в Вищій Духовній семінарії Пресвятого Серця Ісуса Христа у Ворзелі відбувся з’їзд міністрантів Київсько-Житомирської дієцезії в якій взяли участь близько 70 хлопців віком від 10 до 14 років.

  • "День семінарії" у Ворзелі

    В п'ятницю 3 листопада у Вищій Духовній семінарії Пресвятого Серця Ісуса перший раз відбувся "день семінарії", який покликаний зібрати усіх семінаристів навколо Євхаристії, дякуючи Господеві за дар покликання, та просячи про нові святі покликання до священицького та монашого життя.

  • Перманентна формація священиків дієцезії

    Починаючи з 9 жовтня цього року стіни ворзельської семінарії приймали священиків Київсько-Житомирської дієцезії. Причиною цього зібрання була перманентна формація, якою Церква турбується про "підвищення кваліфікації" своїх священників.

Сторінки