«Це місце не для торгу, а для зустрічі з Богом» — ці слова з Євангелія особливо звучали під час освячення храму Божого Милосердя в Житомирі. Вони стали ключем до розуміння цього дня: храм — це не лише будівля, зведена зусиллями людей, але простір, де Бог знову і знову приходить до людини. Саме тому освячення — це не завершення будівництва, а початок живої присутності, яка має наповнити це місце.
Саме така мить настала 25 квітня 2026 року, коли у житомирському районі Мальованка відбулося урочисте освячення храму Божого Милосердя. Цей шлях був довгим і непростим. Душпастирська присутність отців-паллотинів на Мальованці розпочалася ще у 1995 році. Спочатку це була скромна праця, згодом — будівництво каплиці, яку 6 травня 1997 року посвятив дієцезіальний єпископ Ян Пурвінський. Того ж року міська влада надала земельну ділянку під будівництво храму, однак через брак коштів реалізація цього задуму відклалася.
Новий етап розпочався у 2005 році, коли о. Ярослав Ольшевський SAC відновив процес оформлення документів. Уже в 2006 році парафія отримала земельну ділянку в оренду, а 23 червня 2007 року єпископ Ян Пурвінський освятив місце під будівництво храму. Відтоді розпочалася тривала, майже дев’ятнадцятирічна дорога будівництва — дорога віри, терпеливості та довіри Богові. І ось сьогодні цей шлях привів до моменту, якого чекала вся спільнота.
Акт консекрації храму звершив ординарій Київсько-Житомирської дієцезії Віталій Кривицький. На урочистість прибули численні священники з різних парафій, отці-паллотини, які служать в Україні, а також провінціал Згромадження — Вальдемар Павлік. Перед початком літургії голова парафіяльного комітету вручив символічні ключі від храму єпископу — як знак того, що саме він, як пастир дієцезії, відкриває цей дім для Божого народу. Після цього двері храму відчинилися для всіх присутніх — і хоча святиня була наповнена вірними, багато людей залишилися молитися також і зовні.
У своїй проповіді єпископ Віталій Кривицький звернув увагу на глибокий духовний сенс цього дня, поєднуючи біблійні читання з подією освячення храму.
Звертаючись до першого читання з книги Неємії, він нагадав про народ, який після довгих років вигнання наново відкриває Боже слово. Люди слухають його від ранку до полудня і плачуть — не від смутку, а від усвідомлення, як далеко відійшли від Бога. Але цей плач веде до радості, бо Господь знову промовляє до них. Саме тому, підкреслив єпископ, важливо, щоб у цьому храмі Боже слово не лише звучало, але було зрозуміле і прийняте серцем — таке, що здатне перемінювати життя.
Коментуючи Євангеліє, він звернув увагу на образ храму, який зовні функціонує добре, але втрачає своє головне призначення. Христос входить у цей простір, щоб нагадати: храм — це не місце торгу, а місце зустрічі з Богом. Тому освячення сьогоднішнього храму є запрошенням знову поставити Бога в центрі — не лише цього місця, але й людського серця. Єпископ також підкреслив, що будівництво храму було не тільки результатом людських зусиль: це Бог відкривав двері, торкався сердець і провадив через труднощі.
Особливу увагу він приділив словам апостола Павла: «ви є храмом Божим». Бо справжня святиня — це не тільки будівля, але спільнота віруючих. Кожен із нас є «живим каменем», який Бог формує і ставить на своє місце. І лише тоді храм стає живим, коли наповнюється вірою, молитвою і єдністю. У цьому контексті прозвучав заклик, щоб цей дім став місцем молитви за мир, за тих, хто захищає Україну, за поранених війною і за всіх, хто шукає надії. Адже, як наголосив єпископ, справжня перемога починається в серці людини.
Важливою частиною літургії став сам обряд консекрації. Вівтар і стіни храму були намащені освяченим єлеєм і окаджені, що символізує їх повне посвячення Богові. Після цього було запалено свічки на вівтарі, а завершенням обряду стало урочисте ввімкнення освітлення — знак того, що відтепер цей храм є місцем Божої присутності.
На завершення настоятель парафії, о. Ярослав Ольшевський SAC, подякував усім, хто долучився до будівництва храму: священникам, доброчинцям і парафіянам. У відповідь вірні також висловили свою вдячність йому — за роки праці, витривалість і вірність цьому служінню.
Цей день став не лише завершенням довгого шляху, але початком нового етапу — життя храму, який покликаний бути живим місцем зустрічі людини з Богом.