Завершується період Адвенту – часу підготовки до святкування Різдва, «часу радісного очікування», коли Церква особливим чином заохочує віруючих роздумувати на тему майбутнього другого пришестя. Це також і час, коли кожен віруючий подумки оглядається на прожитий рік, оцінює свої думки, слова та вчинки.
У передостанню неділю Адвенту в нашому храмі Непорочного зачаття Пресвятої Діви Марії у Москві відбувалися духовні вправи з єпископом Віталієм Кривицьким, Ординарієм Київсько-Житомирської дієцезії. Реколекції складалися із Літургії Слова, трьох конференцій, зустрічі з молоддю Ораторія. Загальною темою духовних вправ стали роздуми над життям і діяльністю пророка Іллі. Пророк, про якого святий Йоан Павло ІІ говорив: «Ілля – відважний пророк і друг Бога. Жив у присутності Бога і у тиші споглядав його присутність, заступався за свій народ і сміливо проповідував права Бога, захищав бідним від сильних цього світу».
Пророк Ілля – це особа неординарна і, разом із тим, загадкова. Ми не знаємо, як його Бог покликав, його поява неочікувана, його життю присвячено декілька розділів Старого Заповіту (3 Книги Царств). Він нестриманий, впертий, часто на одному місці не залишається, шукає ідентичності у подорожах, імпровізації, відкриваючи самого себе. Он – цілитель та медіатор у народі. Він – провокація проти нашої «параної безпеки». Він рішучий та впевнений. Його проповідь дестабілізує політичну, економічну та суспільну системи. Він має грізний тон, коли виступає проти нової релігії – проти Ваала та Ашери; релігія, яка засліплює народ зовнішнім добробутом (консумпціонізм). Ілля не належить самому собі, він належить Богу, по Його словам він встає та йде за вказаним шляхом. Він, як і Мойсей, виходить на гору Синай, до джерел, коріння Завіту. Наприкінці свого життєвого шляху возноситься на небеса неподалік від гори Нево, де завершив своє життя Мойсей.
Перший день духовних вправ.
Тема – «Піди і сховайся» Чому Господь каже саме ці слова? Ілля виступає проти влади і нової релігії, не бажаючи її визнавати. Він відкрито служить Богу, закликаючи народ навернутися. Народ же – сіра маса, засліплена зовнішнім благополуччям (розвиватиметься економіка, землеробство, налагодяться міжнародні зв’язки) із мовчазним сумлінням. Ілля розуміє, що все це ефемерне і недовговічне. Починається засуха і все це благополуччя розсипається, як картковий будиночок. Цар Ахав – слабка людина, ним маніпулює дружина Ієзавеллю, він починає звинувачувати у всьому Іллю. Він стає людиною «поза законом», злочинцем, знайти якого для Ахава – це справа честі. Ілля за словом Божим йде до пустелі на 3,5 роки, біля потоку Хорафа він повинен навчитися жити, довіряючи Богу, самостійно пережити Вихід, щоб знову йти шляхом звіщення народові Слова Божого. Для Іллі це час смирення та самопізнання.
Другий день духовних вправ.
Тема – «Встань та йди» Приходить час, коли Ілля має стати перед Ахавом. Для чого? Вірогідно, для того, щоб кожен із них змінив своє життя. Бог не дозволяє Іллі засиджуватися. Ілля не може будувати життя згідно своїх приоритетів, його веде Слово, він покірний Йому. Пророк йде до язичників, де має зустріти вдову, яка теж покірна Слову. Немає більше ніяких вказівок і гарантій, є віра, що Господь буде з тобою. Природа та язичники здатні бути слухняними. Отці Церкви стверджують, що ці «слухняні» повинні навчити Іллю доброті та милосердю. Ця довіра Богу буде винагороджена. Через Іллю вдова побачить, що Господь близько, Він ласкавий та співчуває найбіднішим дітям. Сам Іллі стає новою Божою людиною.
Третій день духовних вправ.
Тема – «Ілля, що ти тут робиш?!» Це складний період життя пророка, він має закликати народ до навернення і, разом із тим, переживає глибоку внутрішню кризу. Один проти всіх – він не схиляє до себе ні людей, ні Господа, а просить лише, щоб Господь став центром та повернув собі народ. Він вступає у боротьбу із 450 пророками Ваала, які кричать та завдають шкоди своєму тілу, щоб запалити вогонь у жертовнику, але Ваал – це ніщо, пустота. Молитва ідолопоклонника неефективна, а тому вогонь так і не сходить. Молитва ж Іллі – священицька ініціація (під час вечірньої жертви). Його молитва ефективна, тому що він її практикує, а не треби. Ілля не бажає чуда, але хоче отримати знак, який розбудить совість народу та допоможе повернутися до вірності Завіту. Відповідь Бога на його молитву – це коли несумісні речі розчиняються у подиху Божого милосердя. Люди кричать «Ель-і-Яху», сповідують віру, відкидаючи страх. Народ, який був спостерігачем, стає частиною чуда. Ілля, який допоміг народу навернутися, сам опиняється у стані глибокої кризи (депресії). Єдине його бажання – втеча від життя. Така втеча здається рятунком, він шукає самотності, але, відгородившись від усього світу, людина може почуватися покинутою. Світ видається йому у чорних тонах, він знаходиться у стані акедії. Але Господь не кидає Іллю, змінюючи втечу на паломництво, і допомагає пророкові знайти сенс життя. Він посилає йому ангела, який відкриває очі на позитивне та готує його до нової подорожі.
Кожен день реколекцій закінчувався тим, що владика Віталій задавав питання, які не лише допомагали глибше зануритися у тему, а й розглянути своє життя через призму особистості та вчинків Іллі та його оточення. Перебування владики Віталія не обмежувалося лише вправами, у перервах між ними відбувалися зустрічі єпископа зі слухачами. Це були групові бесіди, під час яких обговорювали питання, які були озвучені під час вправ, загальні питання із життя Церкви, особистого досвіду переживання тих чи інших ситуацій, а також особисті (індивідуальні) бесіди.
У заключний день єпископ Віталій зустрівся із молоддю Ораторія.
Молоді люди ставити різні питання. Одне з перших питань стосувалося того, чому владика вирішив стати священнослужителем. Єпископ багато розповідав про своє служіння в Одесі, про роботу Ораторії, про людей, які вплинули на його життя та бути помічниками – словом, ділом та особистим прикладом. Атмосфера на зустрічі була невимушеною і сама розмова була настільки цікавою, що ніхто не хотів розходитися, незважаючи на пізню годину. Духовні вправи закінчилися, але почуте дало нам привід до роздумів як над сказаним, так і над несказаним, тим, що стосується лише тебе особисто. Основним підсумком є те, що нам необхідно навчитися слухати та чути Бога, навчитися Йому довіряти, пам’ятаючи, що без Його допомоги ми безсильні. Не можна розділяти своє життя на життя з Богом і на життя в родині, сім’ї, на роботі. Такий поділ подібний, як сказав владика Віталій, на ходіння на двох кульгаючих ногах. Звичайно, необхідно пам’ятати, що Господь тебе ні до чого не примушує. Він підказує, як правильно, вказує шлях, але ти завжди вільний у своєму виборі. Але навіть якщо ти звернув не туди або оступився, Він не буде тебе звинувачувати, Він допоможе піднятися і продовжити йти вперед. Його шлях ніколи не буде шляхом найменшого зла, Його шлях – це шлях правди. І якщо ти чуєш слова: «… ти там?!», - це Господь пробуджує твою свідомість. «Іноді людині треба втратити віру в себе, щоб відчути присутність Бога, зійти у гієну (не пекло), щоби захотіти неба»
Текст та фото Ольга Дубягіна
За матеріалами: http://sib-catholic.ru
Переклад - Ірина Ролінська