«Дякую Господу за те, що Він керував, охороняв, підтримував».

Такими словами підсумував своє 30-річчя єпископського служіння Достойний Ювіляр єпископ Ян Пурвінський. Бо саме в цей день, 4 березня 1991 року Житомирська дієцезія отримала свого Пастиря. А сьогодні, 30 років потому, попри труднощі, в храмі св. Софії  в Житомирі, зібрались єпископи з усієї України на чолі з Архієпископом Мєчиславом Мокшицьким, багато священників, представники з парафій, щоб спільно дякувати Богу за дар життя, покликання і служіння єпископа Яна Пурвінського.

Проповідь проголосив єпископ Віталій Скомаровський, який найдовше з усіх був свідком пастирського служіння Достойного єпископа Яна.
«Дорогий Ювіляре, дорогий Архієпископе, брати в єпископстві і священстві. Святкування ювілею єпископської сакри – це передусім подяка Київсько- Житомирської Церкви, як і Церкви в Україні за відродження церковних структур 30 років тому, святим Папою Йоаном Павлом ІІ.
У відродженій Житомирській дієцезії, яка сягала від Житомира до Луганська на тисячу кілометрів, єпископом, було номіновано отця пралата Яна Пурвінського, тогочасного настоятеля кафедральної парафії св. Софії в Житомирі. Таким чином, тут знову була відроджена апостольська наступність (сукцесія), яка сягає початків Церкви.
«Єпископ має повному таїнства Священства, щоб виконувати завдання освячувати, навчати і керувати Церквою Христовою. Справді через рукоположення і слова свячень дається благодать Святого Духа і витискається священна печать, так, що єпископи визначним і видимим способом, займають місце Самого Христа, Вчителя, Пастиря і Священника, і діють у Його Особі. Тому через Духа Святого, який дається їм, єпископи є справжніми і правдивими учителями, первосвященниками і пастирями». Цитати з Документів ІІ Ватиканського Собору і Катехизму Католицької Церкви пригадані для того, щоб усвідомити нам важливість події 30-річної давнини.
Це було повернення апостольського служіння.
Попередник єпископа Яна – єпископ Луцько – Житомирський Ігнатій Дуб-Дубовський, був змушений був покинути Житомирську дієцезію, яка опинилася під владою більшовиків, 8 червня 1920 року. 70 років не було тут єпископа.  В ці роки Церква була переслідувана, знищена, позбавлена не лише єпископського служіння, а й священицького, стікала кров’ю своїх вірних, загнана в підземелля, в кінці 30-х, вона була як на смертному одрі – все ж за допомогою тих небагатьох священників, які залишились в тій дієцезії  після таборів, репресій, а також священників Луцької дієцезії, які в часі війни прийшли на ці терени, і після 10 років таборів знов повернулись, завдяки їхній праці, прийшли священники нової хвилі, які прийшли на ці землі з Литви і Латвії, до яких належав і наш єпископ Ян Пурвінський.

В 1977 році наш Ювіляр приїхав на українську землю. Пізніше вже почали з’являтися плоди цієї землі – покликання, які могли навчатись в Ризі та інших семінаріях. Все це зробило можливим відродження Житомирської дієцезії.
Я, мабуть, найбільше з усіх присутніх, був свідком служіння єпископа Яна. Коли був вікарієм цієї парафії і  виконував обов'язки секретаря єпископа. Все треба було починати від самого початку.
Коли єпископ Ян прийняв рішення – прийняти сакру єпископа і очолити Житомирську дієцезію, він був у моєму віці. Не знаю, що б я зробив, але він мав таку відвагу, надію та уповання, що взявся за цю працю, щоб виконувати свої обов’язки та служіння відбудови.
«Щасливий чоловік, який на Господа уповає» - ці слова про нашого єпископа, за 20 років служіння якого, плодів не перелічити, плодів Твоєї праці, твоїх співпрацівників. Ця постава надії, і заклик на єпископському гербі «Надія Наша», довіра до Матері Божої – послужила дуже багатьом людям, мені особисто теж.
20 літнє служіння, яке принесло багато плодів. Тепер Ти на відпочинку, і я хочу подякувати Тобі дорогий єпископе Яне, за те, що вже 10 років на пенсії робиш щодня те, що є дуже важливе перед Богом і незвичайно важливе для нас – твоя постійна молитва за дієцезію, за священників, за всі потреби, за Твоє Батьківське серце і благословення».
На завершення проповіді єпископ Віталій звернувся до єпископа Яна латиською мовою, і сказав щось, що лише деякі присутні могли зрозуміти. 
Він сказав наступне: Сьогодні, Ваше Екселенціє, ми дякуємо Тобі, Сину латинської землі, що так багато років тому, Ти приїхав до нас і служив нам. Нехай Бог благословляє тебе,  Пресвята Діва Марія завжди супроводжує Тебе своєю молитвою. 










Щоб підкреслити важливість сьогоднішньої дати для церкви нашої дієцезії, після Святого Причастя було відспівано урочистий гімн «Te Deum», дякуючи та славлячи Бога за Його дари.
На завершення Святої Меси настала хвилина привітань та побажань.
Від імені всього українського Єпископату, звернувся архієпископ Мєчислав Мокшицький, вітаючи та дякуючи єпископу Яну за роки самовідданого служіння, і подарував йому Орден св. Йоана Павла ІІ.
Від імені всіх священників, привітав п. Яна о Станіслав Інжиєвський, який є серед тих численних священників дієцезії, які отримали свячення пресвітерату з рук тодішнього ординарія.


Багато теплих слів подяки та побажань лунало, після яких зі словами подяки звернувся до всіх сам Ювіляр. Пригадав початки відродження дієцезії, подякувавши Богу за своїх батьків, вчителів, вихователів, та всіх тих, кого Бог поставив на його дорозі служіння, а до присутніх звернувся з проханням про молитву зна нього та за його померлих батьків. 
А на завершення  спільне фото усіх єпископів та священників з Ювіляром, як доказ того, що Церква Христова в Україні, росте, розвивається і тішиться новими плодами.