7-9 листопада у київській парафії Воздвиження Святого Хреста тривала канонічна візитація єпископа-ординарія Віталія Кривицького.
Візитація розпочалася з привітання вірних і духовенства на чолі з настоятелем парафії, о.Мареком Громоткою OCD та вечірньої Святої Меси, яку відслужив єпископ Віталій. Під час Меси настоятель, згідно з традицією, представив дієцезіяльному пастиреві парафію, історія створення та розвитку якої відіграла виключну роль у відродженні Римської Католицької Церкви в Україні за часів комуністичних переслідувань.
«Ми побачили парафію, яка мусила демонструвати гнучкість у часи переслідувань, щоб мати можливість існувати, — сказав у своїй проповіді єпископ, коментуючи Євангеліє дня про нечесного управителя. — Всі розуміли, що лізти на рожен означає закрити парафію. Сьогодні ми перебуваємо у важливому моменті життя цієї парафії, оскільки досі в ній ще ніколи не було канонічної візитації — такої, як вона має бути. Це час розібратися у багатьох речах, час, коли ми, з одного боку, зобов’язані заглибитися у те, до чого, можливо, ніяк не доходили руки. Але я хотів би, щоб ми поглянули на це глибше: це час для того, щоби сам Бог зазирнув у наші справи і сказав, чи є ми християнською спільнотою, чи служимо ми Богові, а не мамоні; чи має парафія тих, хто заступатиметься за неї на небесах; чи є бідні та потребуючі, які, просячи Господа про хліб насущний, знаходять його у тутешній спільноті. Я хочу, щоб кожен з вас поставив собі це запитання: чи є ви плідними християнами, чи вмієте ділитися словом Євангелія — як вербально, так і цілим своїм життям».
Після Служби Божої єпископ Віталій провів зустріч із парафіяльною спільнотою Святого Розарію і групою «Преображення». Завершився перший день візитації спільною вечерею в монастирі отців-кармелітів, що опікуються парафією.
Наступний день візитації розпочався з зустрічей єпископа з дітьми та підлітками. Під час цих зустрічей наймолодші члени християнської спільноти, на яких Церква покладає свої надії на майбутнє мали можливість невимушено поспілкуватися зі своїм пастирем, поставити йому питання і попросити про практичні поради для свого духовного життя. Після цього єпископ Віталій почергово відвідав монастирські громади сестер-юзефіток і сестер-салезіянок, ознайомився з метричними книгами, а після Святої Меси — провів зустріч із родинами, які належать до парафії.
Недільний ранок розпочався, як годиться, зі Святої Меси, після чого владика продовжив своє знайомство з парафіянами — зокрема, поспілкувавшись із парафіяльним хором, який вносить свою лепту у гідність та красу богослужіння. Згодом відбулася ще одна Служба Божа, під час якої спільнота на чолі з єпископом Віталієм особливим чином молилася також і за іншого свого пастиря: єпископа-помічника Київсько-Житомирської дієцезії Олександра Язловецького, який цього дня святкував шосту річницю своїх єпископських свячень.
У підсумковій проповіді владика Віталій підкреслив, що фінальний день візитації збігається зі святом Річниці освячення Латеранської базиліки — серця західної Церкви і кафедри єпископа Рима. Зазначивши, що навіть у складні часи люди будували на славу Господню прекрасні стіни храмів, оскільки прагнули віддати Богові найкраще, гідне Його, він наголосив на важливості передусім надати стінам духовної міці — як на це вказує й історія цієї парафії.
«Фортеця будується передусім у нашому серці, — сказав він. — Це будівля, яку ми муруємо заради життя вічного. Ми не маємо права казати що це не на часі, навіть з огляду на війну, бо добре знаємо євангельську настанову: не знаєте ні дня, ні години, коли прийде Син Людський. Ми повинні бути готовими до цього моменту; та цеглинка, яку ми закладаємо у фортецю, має бути довершеною та досконалою, як Отець наш досконалий».
На завершення Святої Меси єпископ уділив пастирське благословення родинам із дітьми і жінкам, що бажають стати матерями, зазначивши, що діти — це найцінніший скарб парафії та всієї Церкви, оскільки саме вони через роки відповідатимуть на покликання, стоятимуть при вівтарі і служитимуть християнським громадам як богопосвячені. Після Служби Божої членів парафіяльної ради і парафіян до щирої та відвертої розмови з пастирем, під час якої кожен мав змогу поділитися викликами, проблемами і своїм баченням їхнього вирішення.
