Наприкінці лютого до України з візитом солідарності прибув кардинал-домініканець Тімоті Редкліфф ОР. Мета візиту кардинала у країну, яка увійшла вже у 5-й рік повномасштабної війни — висловити свою підтримку місцевій Церкві, громадам, всім людям доброї волі, а також своїм співбратам з Ордену Проповідників.
Кардинал Редкліфф прибув до Києва 27 лютого. Цього дня він зустрівся з єпископом Києво-Житомирським Віталієм Кривицьким та відвідав Меморіал полеглим на війні захисникам України. З 28 лютого до 1 березня він провів реколекції в Інституті св.Томи Аквінського, а решту своєї двотижневої поїздки проведе, відвідуючи своїх братів-домініканців.
В інтерв'ю Vatican News кардинал розповів про перші дні своєї подорожі і поділився міркуваннями про необхідність для християн молитися й зберігати надію перед обличчям невизначеності та страждань.
— Ваша Еміненціє, що для Вас означає цей візит до України та перебування тут з українським народом?
— Я надзвичайно радий бути тут, в Україні — країні, яку я вперше відвідав тридцять років тому. Я приїхав на запрошення своїх братів і з радістю прийняв його. Щоразу, коли я відвідую країну, де є страждання, я завжди чогось навчаюся. Тож я приїхав, перш за все, щоб бути з моїми братами та сестрами, але також тому, що я переконаний, що вони можуть багато чому мене навчити.
— Яке головне послання ви несете з собою?
— Я думаю, що коли людина кудись приїжджає, не повинна приходити з готовим посланням. Треба прийти, щоб слухати, і те, що вона хоче сказати, має спочатку народитися зі слухання людей. Тому я приходжу не стільки говорити, скільки слухати. Це є основою синодальності: ми приходимо як ті, хто слухає — слухаючи Бога і слухаючи один одного.
— Реколекції, які ви проводили в Києві, були присвячені молитві «Отче наш». Чому ви обрали саме цю тему?
— У часи страждань і війни молитва життєво необхідна. «Отче наш» – це найбільша з усіх молитов, молитва Господня. Сам Ісус молився нею, йдучи до Єрусалиму, щоб страждати і померти. Він молився нею, дивлячись у майбутнє – на той момент, коли Він буде в Гефсиманському саду. Тому для кожного з нас, особливо коли ми стикаємося зі стражданнями, молитва Господня – це великий дар.
— Ми тут, у Києві, під російським обстрілом, а наші брати та ваш друг Лукаш – у Єрусалимі. Ми бачимо, що розпочався новий етап війни. Чи не могли б ви прокоментувати ситуацію – в Україні та на Святій Землі?
— Це правда: ми бачимо дедалі більше насильства всюди. Це час, коли війни спалахують у багатьох місцях — не лише в Європі чи на Близькому Сході, а й в Африці, включаючи Південний Судан. І більше ніж будь-коли нам потрібне християнське свідчення того, що мир можливий, що війна не неминуча. У час війни ми покликані бути людьми надії.
Я б сказав, що головне послання християн сьогодні – це надія. Наше Таїнство Євхаристії було встановлено в момент, коли здавалося, що надії вже не залишилося – під час Тайної вечері, коли попереду чекали лише смерть і насильство. Саме тоді Ісус віддав Себе. І це наше велике Таїнство надії. Тому моє єдине послання до народу України чи будь-де, де триває війна, таке: ми покладаємо свою надію на Господа. Його мир зрештою переможе.
— Ваша книга «Сім останніх слів», яка зосереджена на семи останніх фразах Христа на хресті, була опублікована українською мовою. Як би ви її описали?
— Ця невелика книжка тісно пов’язана з темою синодальності — з навчанням слухати одне одного. У часи насильства існує спокуса закрити вуха. Але ми повинні слухати. У наших спільнотах, як люди, ми слухаємо одне одного, особливо коли ми не погоджуємося. Саме в незгоді ми можемо вчитися одне в одного. Наш світ сповнений гасел, під якими люди по-справжньому не намагаються мислити чи відкриватися іншим. Натомість, Божий заклик — відкрити наші розуми та серця.
Ось чому в час війни синодальний шлях такий важливий. Під час консисторію в Римі в січні всі кардинали зібралися разом, і перше, чого хотів Папа Лев, це щоб ми слухали один одного, щоб він міг почути нас. Я вважаю, що це великий дар Церкви світові, сповненому насильства. Ми слухаємо не лише вухами та розумом, а й уявою. Чи можемо ми уявити, чому інші думають інакше, ніж ми?
