Житомир – завжди був і залишається далі, центром католицизму в нашій дієцезії. Саме з житомирської катедри почалось відродження Житомирської дієцезії, саме в Житомирі був храм, який тільки на кілька років був зачинений, саме в Житомирі від 1991 до 2011 року перебував дієцезіальний єпископ. І саме в Житомирі свою першу приміційну єпископську Святу Месу відправляв висвячений вчора єпископ Олександр Язловецький. 
На цій урочистій Святій Євхаристії зустрілись наймолодший і найстарший єпископи України. Один, який починав своє єпископське служіння в 1991 році, другий, який тільки вчора відчув на собі запах мира, яким була помащена його голова. Храм був заповнений вщент, бо житомиряни завжди особливою пошаною оточують своїх єпископів. Разом з єпископом Олександром до Житомира приїхали його друзі і знайомі, що приїхали з інших країн на його свячення, а також найближча родина. На початку святої Меси нового єпископа- помічника привітав єпископ Ян Пурвінський. Він зазначив, що єпископ Олександр є вже шостим єпископом відродженої Київсько- Житомирської дієцезії. Єпископ- емерит щиро бажавши єпископу Олександру міці духа, продовжувати розпочате відродження дієцезії та служити тим, хто буде цього потребувати. Це був дуже зворушливий момент, коли єпископ Олександр похилився поцілувати руку тому, хто був у початків дієцезії, в якій він починає своє служіння. 
Так само теплими словами та віршами вітали в храмі єпископа- помічника діти парафії та настоятель храму св. Софії о. Віталій Безшкурий. Він звернувся до мами та родини єпископа Олександра, обіцяючи, що відтепер їх сина та брата буде оточувати молитвами та пошаною вся наша парафія та католики Житомира.
Під час проповіді єпископ Олександр ділився своїми роздумами над сьогоднішнім Євангелієм. Були це щирі ділення, в яких не бракувало власного досвіду та переживання Церкви.
«Ситуація в сьогоднішній Євангелії схожа на ситуацію в Україні. В часі Ісуса Христа були садукеї, фарисеї та есеї. Кожна ця група була віруючою, але їх віра відрізнялась. Коли проста людина хотіла вірити в Бога, то можна було загубитись серед правил і законів. Бо садукеї не вірили в воскресіння, фарисеї – говорили що воскресіння буде. Фарисеї спеціалізувались на приписах, дуже детально пояснювали закон, і часом ці пояснення ускладнювали людям життя. Фарисеї регулювали всі сфери життя людей. Есеї бунтувались проти фарисеїв, і не дотримувались тих всіх законів і приписів. Людині, яка шукала Бога, вона часом могла бути спантеличеною тією кількістю і різноманітністю.
Сьогодні в Україні маємо схожу ситуацію. Католики, православні, протестанти, мають погляди на віру, на наслідування Христа, які часом кардинально відрізняються один від одного. Якщо будемо спілкуватись з протестантами, побачимо, що вони дуже обізнані у Святому Письмі, а цього бракує часом нам католикам. Ми любимо свою Церкву. Ми тут знаходимось, бо віримо що наша Церква найкраще пояснює Святе Письмо. Ми вдячні за Святе Письмо, за наших Пастирів. Ми довіряємо нашим пастирям. Я завжди знав, що моя церква є найкраща. У мене ніколи не було сумнівів, що моя Церква найкраща, хоча я розумів, що я не знаю так досконало Святе Письмо. Ми маємо любити нашу Церкву, ми маємо шукати відповіді на складні питання. Читаймо Святе Письмо, щоб пізнавати Господа. Нехай воно буде у нас на гарному, видному місці, щоб ми могли знайти час для читання.
Колись я вів реколекції, під час яких розповідав про Святе Письмо. Один чоловік, вразив мене своєю історією, розповів, що читає Святе Письмо щодня. Він постановив, що буде щодня читати Біблію, але обіцяв Господу, що буде читати принаймні одну фразу. Бо можна мати натхнення, час, і читати Святе Письмо довго, захоплюватись ним, а коли є втома, яка не дозволяє довго читати. І в ті моменти, коли від втоми валюсь, читаю лише одну фразу.
Коли ми хочемо щось обіцяти Богові, приходить диявол, і намовляє нас, щоб ми обіцяли якомога більше. І в такі моменти, варто свої обіцянки Богові робити малими і конкретними, щоб мати змогу їх виконувати.
Уявіть собі залізничний вокзал десь закордоном. У вас в руках є квитки, але там написано чужою мовою. Вам треба знайти свій перон, свій вагон, ще й сісти на своє місце. Ви переживаєте, шукаєте, і вам вдалось. Свідомість народитись католиком, бути в церкві, це та свідомість – що я сиджу у відповідному поїзді, на потрібному місці, та їду у потрібному напрямку.
Дякуймо Господу, за те, що ми подорожуємо у потрібному напрямку».
Як завжди в Житомирі, на завершення Святої Меси, лунало багато теплих слів привітання та побажань від різних груп та спільнот.
