8 травня, у четвер, саме того дня, коли Католицька Церква отримала нового архіпастиря, у нашій дієцезіїї завершився перший етап реколекцій для священників — днів тиші, розважання і молитовного розпізнання.
Святу Месу з цієї нагоди очолив єпископ-ординарій Київсько-Житомирської дієцезії Віталій Кривицький, якому співслужив єпископ-помічник Олександр Язловецький. Проповідь виголосив о. Михайло Романів ОР — домініканець, відомий своєю машстабною харитативною діяльністю, який цьогоріч провадив духовні науки для священників.
Говорячи про жертовний аспект служіння за взірцем Господа Ісуса Страждального, о. Михайло нагадав, що Його жертва — це не минуле, а те, що постійно звершується тут і зараз:
— Страждання Господа Ісуса за нас — це не історія, адже ми знаємо, що Ісус Христос — живий. Живий не 2000 років тому, а сьогодні. Він страждає задля нас — і від нас — сьогодні. Страждає, коли ми грішимо. Тому ми знаємо, що Його страждання сьогодні тривають.
Коли Ісус готується увійти у місто, Він сказав своїм двом учням піти в село, знайти осля і привести Йому. Відв’язати ослика — це дуже прості слова, але читаючи цей текст духовно, ми розуміємо: це ми самі мусимо відв’язати себе, щоби прийти до Господа. Відв’язати себе не тільки від гріхів — для цього достатньо піти на сповідь, але відв’язатися від невіри, від браку довіри.
Сьогодні ми молимося тут за всю нашу країну, в тому числі й за тих, хто в окупації і не може молитися разом із нами. Ми — представники Господа, їхні заступники, так само, як Господь є заступником за всіх нас перед Отцем.
— Дуже часто ми не бачимо результатів та наслідків нашої молитви — вони виглядають надто мізерними, або такими, що їх немає зовсім. Тоді диявол підходить до нас і каже: дивись! бачиш? ти нічого не можеш! Оце і є той шнур, який прив’язує нас до нашого минулого. А сьогодні Господь приходить і каже: забудьте про минуле. Я приходжу в Єрусалим, щоби творити все нове. Забудьте, що було вчора, позавчора, три дні тому — моліться заново, моліться новим серцем, повірте в Господа. Прийміть Господа всім своїм серцем.
О. Михайло також нагадав про важливість мови символів у християнському житті:
— Ісус потужно використовує символи. Ми розуміємо, що Він міг би зайти в Єрусалим просто, як усі звичайні люди; але Він просить привести ослика — згідно зі словом пророків. Син Божий хотів говорити мовою символів, якою вже говорили пророки, а тому її могли розуміти Його учні. Побачивши Ісуса на осляті, вони зрозуміли, що час Господній настав. І тут є чітка різниця між звичайною та літургійною молитвою. У побуті ми можемо молитися будь-де і будь-коли; однак є й інша молитва, наповнена символами, літургійна молитва. І Господь вдається до неї, щоби вказати: відбувається щось дуже важливе і серйозне, а ми приймаємо ці символи зі смиренням і довірою, бо знаємо: це приходить сам Господь.
Підсумовуючи проповідь, реколекціоніст наголосив на тому, що означає насправді, не словом, а ділом, поєднатися з Господом у Його стражданнях:
— Ми маємо спокусу думати, що ми вже готові зустріти страждального Господа: адже ми теж страждаємо, ми вже з Ісусом. Ми можемо так думати, але цього недостатньо. Читаючи історії святих містиків, ми бачимо, як Ісус питає: чи ти готовий вільно прийняти страждання? Не ті, які ти вже й так маєш, а чи готовий ти добровільно прийняти несправедливі страждання, щоб бути зі Мною, співпрацювати зі Мною заради спасіння людей? Коли ми чуємо таке запитання у своїй голові, ми знаємо, як нелегко сказати Ісусові «так», свідомо взяти на себе хрест. Тому смиренно молимося кожен за себе і один за одного, щоб Господь допоміг нам прийняти Його, страждального. Амінь.
