2 листопада, у день спомину всіх вірних померлих, Польський цвинтар у Житомирі став місцем спільної молитви та вдячної пам’яті. Тут, серед старовинних хрестів і мовчазних свідків історії, парафіяни міста зібралися на Святу Месу, щоб молитися за всіх, хто вже відійшов до вічності — за рідних і близьких, за священників і добродіїв, за жертв воєн та репресій, і особливо — за тих, хто віддав життя за свободу України.
Святу Месу очолив єпископ-помічник Київсько-Житомирської дієцезії Олександр Язловецький. Разом із ним співслужили священники з житомирських парафій, об’єднавши свої серця у молитві за померлих, котрі вже переступили поріг земного життя.
У своїй проповіді владика Олександр пригадав, що молитва за померлих — це прояв живої любові, що не зникає зі смертю. «Померлі вже не можуть самі собі допомогти, — сказав єпископ. — Вони очікують нашої молитви, нашої жертви, нашої пам’яті. Але й ми, ще мандруючи дорогою земного життя, можемо звертатися до них, бо вони, очищені Божою любов’ю, стають нашими заступниками перед Господом».
Єпископ також зупинився на тому, якими можуть бути наші молитви за померлих: участь у Святій Месі з конкретним наміром, молитва Розарію чи Вечірні за померлих, набуття відпустів у дні від 1 до 8 листопада, відвідини кладовища, діла милосердя, милостиня або щоденна коротка молитва серця. «Кожна така молитва, — наголосив владика, — є актом віри, що життя не закінчується смертю, і що любов має силу переходити межі часу й простору».
Після Святої Меси за традицією, відбулася процесія алеями цвинтаря. Молитви за упокій лунали над могилами, де спочивають священники, черниці, батьки, діти, ті, чиї імена вже стерлися з каменю, але не з пам’яті Божої. Ця молитва, яку Церква кожного року повторює, є знаком віри, що ми всі належимо до однієї спільноти — живих і померлих, з’єднаних у Христі.
Єпископ Олександр закликав не обмежувати молитву за померлих лише цим днем, а плекати її упродовж усього року. Бо Церква — це спільнота пам’яті, у якій любов сильніша за смерть, а кожна молитва стає містком між небом і землею.
Як осіннє листя опадає, щоб дати місце новому життю, так і наші молитви за померлих стають зерном надії у вічності.
