В другу річницю смерті Архієпископа Петра Мальчука

Своє священство і своє єпископство архієпископ Петро розумів як службу Церкві і дієцезії в самому повному цього слова розумінні. Служив в такий спосіб, якого Церква в даний момент потребувала від нього. А дійсність в його священицькому і єпископському житті змінювалась і вимагала від нього великих і різних вмінь, а часто також сили духу. Життя не шкодувало йому різних труднощів та болів, а навіть розчарувань. Він вмів їх подолати. В дусі віри, без дискусій і бунту приймав з Божої руки кожне рішення, вмів приховати від сторонніх очей свої внутрішню боротьбу.  Архієпископ Петро був людиною, до властивостей якого належало усміхнене обличчя, дух оптимізму і надія на те, що чого не можна подолати найбільш слушним аргументом, можна вирішити серцем. Дивився на світ і людей з добротою, з усмішкою сердечною  і щирою, може часом тільки через сльози, йшов до людей.  Він мав справжній талант викликати своєю посмішкою посмішку на обличчі ближнього. Мав справді вразливе серце на страждання і потреби ближніх.  Він не міг зрозуміти, як християнин може бачити свого брата в горі, і не плакати разом з ним, як учень Христа може дивитись на когось терплячого без співчуття.  
2 роки тому Господь покликав архієпископа Петра до Себе.

Сьогодні віримо, що в небі маємо заступника, який мав велике серце при житті, а тепер є і буде близько нас.

Прославляємо Тебе Отче, Господи неба і землі за те, що в кожній епосі кличеш людей і доручаєш їм особливі завдання в Церкві Твого Сина. Прославляємо Тебе і дякуємо Тобі за всі діла Твої, які Ти вчинив через слугу Твого Петра, єпископа.