29 березня у київській катедрі св.Олександра була відслужена урочиста літургія Вербної неділі — входу Господнього в Єрусалим. Святу Месу очолив єпископ-ординарій Київсько-Житомирської дієцезії Віталій Кривицький у співслужінні з настоятелем, о.Віталієм Луковським.
Звертаючись до вірних у своїй проповіді, єпископ закликав до внутрішньої трансформації, посилаючись на поняття «кенозису» — добровільного самоспустошення. Він наголосив на відмінності між людським прагненням до самовозвеличення і божественним смиренням, представляючи Христа як «нового Адама».
«Сьогодні ми бачимо Христа як нового Адама. Згадаймо того, прабатька Адама: він хотів ухопитися за божественність заради того, щоби самому возвеличитися. Що ми натомість бачимо у Христі? Він сходить з небес, він стає одним із нас... і Він самоспустошується, щоб звеличитися, — зазначив владика, закликаючи вірян прийняти цей шлях як особистий виклик. — Плекайте в собі такі самі думки, як і в Ісусі Христі. Бо Той, хто пройшов першим цю дорогу спасіння через смерть і воскресіння, запрошує нас іти за ним».
Єпископ Віталій також звернув увагу на парадокс свободи, розкритий через постать Понтія Пилата, який при всій своїй владі виявився заручником страху. Він протиставив йому образ «раба Божого» як найвищий прояв вільного вибору людини, що не залежить від зовнішнього тиску.
«Раб — це той, хто готовий вислухати свого пана і виконати його завдання у будь-який спосіб, за будь-яких умов, незалежно від погоди, стану здоров'я, незалежно від власних примх і планів... Це стосунки людини із Господом. Стосунки людини, яка може бути слугою, але обирає це самостійно. Господь кожному із нас дав свободу вибору», — наголосив він, вказуючи на пряме відображення в українському сьогоденні: образ жертовного служіння, подвиг українських захисників, які стоять на варті життя народу попри втому і виснаженість, а також із щоденною працею лікарів і матерів.
На завершення літургії, що є відправною точкою Великого Тижня, єпископ запропонував громаді просту вправу: щоранку запитувати Бога про Його волю, а щовечора аналізувати, чи став хтось поруч щасливішим завдяки нашим діям.
