Різдво — це не лише про святкові вогники, прикрашені ялинки й затишні застілля. Різдво — це передусім про присутність, про те, щоб бути поруч із тими, для кого ці дні є нелегкими. Це про розділену разом тишу, втому, тривогу, і про світло, яке ми можемо подарувати одне одному.
Саме тому на ці Різдвяні свята єпископ Віталій Кривицький вирушив туди, де немає святкових декорацій — на схід, до наших військових. Туди, де немає традиційної вечері, де замість тепла домівки — холодні окопи та бліндажі, а замість спокою — чергування і відповідальність.
Він поїхав не з промовами і не зі святковими атрибутами, а з тим, що зараз найбільше потрібне: словом підтримки, молитвою, благословенням і просто людською присутністю.
Коли єпископ поділився наміром відвідати військових, сестра Габріела Душинська з Дієцезіального Фонду Карітас - Спес запропонувала передати для солдатів щось дуже просте і дуже особливе — малюнки та листи від житомирських дітей із Центру підтримки родин та світлиці св. Марії Горетті.
Ці малюнки були наповнені тим, чого не вистачає на фронті: теплом, дитячою щирістю, вірою, простими побажаннями миру.
Через кілька днів вони вже були в руках дорослих чоловіків, які захищають нас щодня.
У єпископському архіві залишаться фото та відео, які ми не побачимо. Але є те, чим можна поділитися: найважливіше він привіз не у валізі — а у серці.
Зі сходу єпископ Віталій повернувся з нагадуванням, яке потрібне всім нам: Бог приходить у світ не до сильних і бездоганних — Він приходить туди, де важко. І кожен маленький жест — молитва, донат, лист, малюнок — має значення. Бо через ці прості речі діє Бог, Який сам став малим, щоб бути близьким.
А солдати, своєю чергою, подарували нам відчуття, що наша підтримка їм потрібна; що вони цінують не лише техніку й спорядження, а й присутність, слово, пам’ять.
У цій зустрічі мало хто говорив багато, але обидві сторони вийшли із неї сильнішими.
Це Різдво ще раз показало: присутність лікує, слово підтримки піднімає, а тепло серця здатне дійти туди, де немає свята.