27 грудня, у свято св. Йоана, апостола і євангеліста, єпископ-ординарій Київсько-Житомирської дієцезії Віталій Кривицький очолив Службу Божу у парафії Божої Матері Неустанної Допомоги у місті Бровари.
Ця Меса була присвячена 150-річчю заснування Згромадження Сестер Святої Родини з Назарету, оскільки у грудні сестри-назаретанки увійшли у свій власний ювілейний рік, що символічно співпав з Ювілейним Роком Милосердя, який розпочався в усій Вселенській Церкві.
На урочисту Месу зібралися сестри-назаретанки з усієї України. Згромадження Сестер Святої Родини з Назарету, що служить на чотирьох континентах світу, в Україні представлене п’ятьма чернечими домами з центром у Броварах. Чотири з них знаходяться у Київсько-Житомирській дієцезії, тож відвідини сестер єпископом вже стало доброю традицією.
На початку проповіді єпископ Кривицький нагадав про істинне значення Різдва, яке часто затьмарюється другорядними зовнішніми речами.
— У кожного з нас у житті є речі, що мають для нас значення, — сказав він. — Вони можуть бути дорогоцінними, якщо приносять свої плоди, та інколи ці речі втрачають свій зміст. Як приклад із життя можна взяти сніг: з нього можна щось зліпити, та з часом воно втрачає і матерію, і форму. Так само буває з Різдвом Христовим: іноді звичні форми можуть затьмарити собою його суть і сенс. Люди вітають одне одного з Різдвом, але цього недостатньо. Христос має народитися, і ми маємо знову пережити Його народження.
Далі єпископ Віталій звернув увагу на ключові фігури сьогоднішнього Євангелія: апостолів Петра і Йоана, головного героя нинішнього свята, відомого як «улюблений учень Христа».
— Я хотів би звернути увагу на те, що саме побачили апостоли, коли прибігли до гробниці, — наголосив він. — Йоан недарма згадує про хустку, якою було накрите обличчя мертвого Ісуса, і яка тепер лежала згорнута. Здавалося би, яка різниця? Та серед коментаторів Євангелія є думка, що хустка була не просто згорнута. У ті часи був звичай, що робітники — зокрема ті, які обробляли дерево, — закінчивши працю, знімали з голови свою хустку, зав’язували особливим вузлом і клали на стіл на знак того, що працю закінчено, час розраховуватися. Таким чином Йоан і Петро могли побачити у тій хустці закінчену справу, завершене діло. І побачивши це, вони повірили у Воскресіння, бо впізнали у побаченому «почерк» Ісуса. Розуміти і розпізнавати Божий «почерк» серед безлічі інших — це завдання для кожного християнина.
Як зауважив далі єпископ Віталій, основна ознака цього «почерку» Господнього — це любов.
— Різдво — це любов, що постійно народжується, — підкреслив він. — Вона народжується щоразу, коли ми чинимо вчинки любові: не заради себе самих, а заради блага ближнього. Любити ближнього по-Божому — це любити творчо, спираючись на властиву Богові креативність. Не діяти шаблонно, а шукати, чого людина насправді потребує. Не для того, щоб задовольнити себе, а щоб досвідчити Божу любов до цієї людини, відчути себе Його знаряддям.
Після Святої Меси молодь парафії Божої Матері Неустанної Допомоги представила сценку, у якій до глядачів прийшла сама блаженна Франциска Сєдліска, засновниця Сестер Пресвятої Родини з Назарету.
